«Перша» столиця: штрихи до портрета

— Що ви можете сказати про якість харківського бізнес- середовища (особливо з урахуванням хвилі вбивств директорів ринків, що пройшла Україною)?

— У Харкові, на відміну від інших провідних регіонів, немає визначальних галузей (вугілля, металургія, порти), навколо яких формувалися б основні фінансові потоки. Тому бізнес тут вельми «поліфонічний». Проте можна констатувати, що вже приблизно десятиріччя Харків розвивається насамперед як торгове місто. Відповідно, гроші довгий час тяжіли до сфер швидкої обіговості: продажу, різноманітних сервісів, харчової і переробної промисловості. Нині цей «перекіс» поступово вирівнюється. Великі машинобудівні підприємства, що протягом досить тривалого часу перебували в депресії, сьогодні «точечно» вибираються з кризи. Цікавою прикметою є той факт, що з’явилися місцеві інвестори, які прагнуть працювати з важкою промисловістю. Останнім часом спостерігається пожвавлення середнього бізнесу. Про це говорять навіть візуальні спостереження: реконструкція старих будівель у центрі міста йде повним ходом. Якщо говорити власне про якість бізнес-середовища, то не можна не нагадати поширену думку: «Харків — ментовське місто». Справді, знаючі люди стверджують, що міліція має значний вплив на місцевий бізнес. З другого боку, вона ж стежить за тим, щоб не допускати небажаних ексцесів. Розбірки, якщо і відбуваються, то переважно «під килимом». В іншому бізнес-середовище в Харкові не унікальне: є свої клани, свої олігархи тощо.

— Наскільки впливає «київська» політика на розклад політичних сил у регіоні?

— Впливає на рівні «відгомонів». Природно, місцеві політики у своїх заявах вимушені звірятися з «генеральною лінією». Та політичне життя як таке більш пасивне, ніж у столиці чи в західних регіонах. Представництва партій переважно працюють слабко та якось «некреативно», їхній кадровий та інтелектуальний потенціал залишає бажати кращого. Що говорити, якщо фактично жодна політична сила, за винятком хіба що КПУ, не в змозі вивести на акцію яку-небудь значну кількість ідейних прихильників?

— Ми чули гарну новину. Чому, на вашу думку, саме для Харківської області Посольство США в Україні оголосило конкурс на надання грантів ЗМІ?

— Наскільки мені відомо, воно проводить такі конкурси не тільки у Харківській області. Оголошено, що до жовтня наступного року загальний обсяг грантів становитиме $500 тис. Частину цього бюджету отримає Харків. А загалом інтерес до сходу України цілком пояснюється. Тут великий інформаційний вплив Росії: місцеві канали ретранслюють програми НТВ, REN-TV, ГРТ та інших російських мовників. Можна скільки завгодно політизувати це питання і говорити про те, що США прагнуть створити тут свої противаги. Але річ у тому, що Фонд розвитку ЗМІ, який виділяє кошти, декларує абсолютне невтручання у редакційну політику. А на тлі російських «монстрів» місцева журналістика ледве животіє, отже гранти для багатьох — одна з рідкісних можливостей якось зміцнити своє становище на ринку. Як на мою думку, такі кроки нагадують швидше благодійницький акт, ніж ілюстрацію тези «хто платить, той і замовляє музику».

— Який відголос у Харкові отримали нещодавні журналістські обговорення в столиці стосовно цензури ЗМІ?

— Відбилися в «активно-кухонному» режимі. Тобто самі журналісти тему під час особистого спілкування, природно, обговорювали. Хтось підписав маніфест, хтось не підписав. Ось ще губернатор провів велику нараду з представниками ЗМІ, на якій обговорювали це питання. Думаю, такі заходи проводилися і в інших областях. Мети досягнуто — пару випустили...

— Після нещодавніх московських подій багато хто схильний говорити, що в Україні свободи слова «все-таки трохи більше, ніж у Росії». Ваша думка?

— По-перше, не думаю, що більше. По-друге, чому обов’язково порівнювати з Росією? Нас що, повинен за визначенням радувати той факт, що у сусідів закручують гайки, і на цьому тлі ми починаємо виглядати не так убого? Адже свобода слова — це не свобода «впарювати» споживачу певну інформацію під улюбленим соусом. Свободу слова в практичному заломленні давно описано набором загальновідомих журналістських стандартів. Один із них — дати можливість висловитися з певного приводу протилежним сторонам. Мені здається, перевірку навіть одним цим критерієм витримають небагато ЗМІ.