Фото-айсберг

Iван БРАТУСЬ , Національний технічний університет України «КПІ», Інститут прикладного системного аналізу:

— Ми дуже вдячні газеті «День» за те, що вона знову проводить цю виставку. Я є постійним читачем газети і на фотовиставці бачу відображення всіх рубрик газети, від політики до мистецтва. Але чомусь немає робіт про кохання. Ми молоді і, незважаючи на всі складності нашого часу, хочемо і можемо любити, у важких буднях ми не розучилися відчувати прекрасне.

Привертає увагу фотографія Кофі Аннана, який милується Дніпром. Знімок наштовхує на думку, що Україна стає все помітнiшою в світі і що краса українських пейзажів зрозуміла та приваблива і для людей інших національностей, які проживають навіть на інших континентах. Фотовиставка говорить міжнародною мовою, що не потребує перекладу. Можливо, цими фотографіями з фотовиставки «Дня» ми зможемо представити Україну в світі.

Віталій ТУРОВ , керівник проекту «Незалежний дитячий медіацентр «Голос дитини», координатор програм Міжнародної організації «Дитячий культурно- просвітницький центр»:

— Дуже сподобалася виставка. Бачу, що люди вкладали душу в створення цих робіт. Це готовий матеріал для того, щоб видати презентаційний каталог «Україна — 2002 рік». Хочу виділити три роботи. Перша — «Безпритульники». Я сам працюю над розкриттям цієї теми, тому можу точно сказати, що це не постановочний знімок, це фрагмент нашого життя. Вражає застиглий в дитячих очах біль, хоча безпритульники завжди хизуються своєю самостійністю, бравують своєю незалежністю. Нещодавно ми з дітьми нашого медіацентру проводили журналістське розслідування життя безпритульників, брали інтерв’ю у них прямо в колекторі — і бачили саме те, про що розповідає ця фотографія. Друга робота фотовиставки, що привернула мою увагу, — це «Бикiвня». Людина похилого віку сидить, прихилившись спиною до дерева, згадує свiй життєвий шлях, загиблих друзів й усвідомлює своє життя як найбільшу цінність. Третя робота, що мене зацікавила, — «Бюджет». Який же рівень майстерності фотографа, який зумів зняти шоковий вираз обличчя міністра фінансів, що красномовно свiдчить про його власну оцінку бюджету.

Денис СТЕПУРА , 16 років, президент Незалежного дитячого медіацентру «Голос дитини»:

— Колись я займався у фотогуртку Київського палацу дітей та юнацтва, тому мені особливо цікаво було познайомитися з виставкою. Тут стільки гумору в роботах, які відображають політичне життя країни. Подобається робота «Дело в шляпе». Герой фотороботи — маленька людина, але вміння порадуватися чомусь зовсім незначному і значущість цієї радості для фотографа налаштовує на позитивне сприйняття життя — і це чудово. На інших фотографіях — дуже багато життєвої рутини, тієї повсякденності, від якої дуже важко відірватися кожному з нас.

Оксана НЕСЕНЕНКО , 14 років, Київська дитяча академія мистецтв:

— Подобається, що багато фотографій передають почуття людини, її характер. Мені шкода безпритульних хлопчиків, але я не розумію, як можна навіть у найскладніших життєвих ситуаціях вести такий спосіб життя. Я не люблю людей, які залежать від чогось: від паління, наркотиків. Мені це не подобається. А ось гумористичні роботи мені цікаві — «Івана Купала», «Вітер». Я також малювала вітер і знаю, як важко його зобразити (на своєму малюнку я показала, як у чоловіка від вітру розлітаються газети). Хочеться бачити більше робіт сюжетних, що фіксують переживання людини, і щоб обов’язково було красиво знято.

Ольга ЛАБУДА, 14 років, Київська дитяча академія мистецтв:

— Розглядаючи роботи, ми відчуваємо не тільки зафіксованих на них людей, але й особистість самого фотографа. Ми отримуємо не тільки візуальне уявлення про героя фотознімку, але й відчуття його внутрішнього стану. Трагічні моменти нашого життя просто беруть за душу — «Скнилів», низка робіт про Чорнобильську трагедію.

Олена ЗВІРИК , 14 років, Київська дитяча академія мистецтв:

— На виставці я вперше, і мені відкрилися ті сторони життя, на які я раніше зовсім не звертала уваги. На всіх картинах я відчуваю сприйняття сьогодення фотографами, і мені дуже шкода, що вони бачать у житті нашої країни більше поганого, ніж хорошого. Мені здається, що треба більше звертати увагу на навколишній світ, на якісь радісні хвилини життя. Прекрасного навколо дуже багато, і невже наше життя складається тільки з трагедій і катастроф, бійок та сварок? Можна знайти багато хорошого і душевного, приємного кожному. Подобаються роботи «Дело в шляпе» та «Івана Купала». Люди на цих знімках не замислюються над тим, як вони виглядають, а просто радіють життю.

Олена БОНДАР , заступник директора з навчально-виховної роботи Київської дитячої академії мистецтв:

— Діти позаписували собі всі назви робіт, які їм сподобалися, а також взяли до уваги й оригінальні назви. Ті, хто був на фотовиставці «Дня» минулого року, з радістю відгукнулися на заклик ознайомитися з експозицією цього року. На жаль, ми не змогли сьогодні привезти всіх бажаючих. Ця виставка важлива для наших учнів, для їхнього розвитку та професійного росту. Дiти з театрального факультету побачили енергетичний аспект виставки, з факультету образотворчого мистецтва — відзначали для себе хороші композиції, аналізували представлені сюжети.

Катерина КОВРИК , 9 клас, Київська дитяча академія мистецтв:

— Коли я розглядала фотороботу «Дон Кіхот», то немов чула звучання українських народних пісень про козаків. А фотокартина «Я на цьому ще не грала» нагадала мені, як я вперше знайомилася з різними музичними інструментами та як мені самій дуже хотілося спробувати заграти на них. Я хочу звернути увагу на картину «Прийняття Земельного кодексу». Можливо, це й цікаво, але не хотілося б бачити такі моменти в нашому житті.

Аліна ХАЛУПСЬКА , вчитель української мови та літератури, Київська дитяча академія мистецтв:

— Після відвідування фотовиставки «Дня» минулого року діти довго її згадували, вони писали вірші за мотивами тих сюжетів, які бачили на фотографіях. Наші учні тоді отримали заряд творчого натхнення, імпульс якого передався через враження і тим, хто не бачив цих фоторобіт. А сьогодні вони так раділи вже знайомим фотографіям… Діти дуже глибоко переживають те, що бачать на фотознімках, іноді навіть до сліз. Минулого року їх вразила робота «Старість», де немолода жінка з ганку свого розваленого будинку дивилася в нікуди,— їх тоді здивувала відсутність співчуття в нашому суспільстві до людей похилого віку. Багато хто з них сьогодні робив замальовки з фотографій. Деякі наші учні працюють над ескізами до Олімпіади в Афінах, у них є шанс до 30 вересня представити нашу країну в цих роботах. Паралімпійські iгри — дуже болісний для зображення об’єкт у дітей. Вони вже починають розуміти, що людина хоче жити, не порівнюючи своє життя з чиїмось, і тому робота фотохудожника, де людина на колясці долає свій фізичний недуг, а поруч із нею видно сильні ноги здорової людини, справила на дітей дуже велике враження, і хтось із них сказав: «Я не можу це замальовувати, інакше просто плакатиму». Сьогодні діти отримали дуже важливий для них урок, отримали нові серйозні враження. Це стане імпульсом для їхньої творчості, а хороший результат від відвідування виставки буде точно, — і в розумінні життя, і в розумінні себе, і в розумінні мистецтва.

Дар’я АВЕРЧЕНКО , 18 років, Київський міжнародний університет, факультет журналістики, 2 курс:

— Хотілося б, щоб фотоконкурс «Дня» виділяв в окрему категорію студентів. Це б дало унікальну можливість майбутнім професіоналам поділитися досвідом один з одним, адже у визнаних майстрів фотомистецтва не завжди є час та цікавість для спілкування з початківцями, та й нам, студентам, незручно до них звертатися. А загалом за виставку — велика подяка. Сподобалася якість фотографій, та їхній зміст у більшості випадків дуже похмурий, хотілося б більше оптимістичних робіт. Із політичних фотографій сподобалася «Ставок більше немає» — в ній об’єднано і статичність, і динаміку, а решта політичних фотографій мало чим відрізняються одна від одної. Хотілося б більше бачити радісних дітей і звичайних людей. Мені цікаві художники, артисти, сам момент творчості. Сподобалася робота «Зараз переможемо» — це знімок про натхнення. Переселенці, самосели — це важливо, це потрібно, але повинна бути якась рівновага сумних і радісних моментів життя. Виставка залишає враження, що в житті України сьогодні набагато більше сумного, ніж оптимістичного, хоч особисто я вірю в те, що все в нашому майбутньому буде добре, і я намагаюся знаходити в житті більше позитивних сторін.

Тамара БАБАКОВА , 13 років, Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка:

— На виставці я побачила сучасну Україну крізь призму минулого. Я дивлюся на бабусю на знімку «Картопля і демократія» i думаю, яке ж майбутнє вона вибирає для мене, опускаючи свій бюлетень у виборчу урну? У неї дуже добре обличчя і мені здається, що вона вірить у те, що все буде добре.

Тетяна СИДОРОВА , 14 років, Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка:

— Я на виставці побачила наше майбутнє світлим і небезнадійним. Роботи говорять про те, що майбуття залежить від нас самих, що ми самі вибираємо його. Знаковою з цього погляду є робота «Зараз переможемо». Вона налаштовує на те, що кожен із нас повинен досягнути своїх цілей, які спрямовані на користь Україні.

Катя БОНДАР , 14 років, Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка:

— Коли дивишся на деякі роботи, то спочатку стає смішно, а коли зрозумієш, над чим смієшся, то хочеться плакати. Це, наприклад, знімок «Ностальгія». Ми молоді, і нам важко зрозуміти, як це можна поклонятися Леніну, але потім усвідомлюєш, як трагічно, що є ще люди, які можуть вірити в ленінські ідеали. Сумно спостерігати, як б’ються депутати при прийнятті Земельного кодексу.

Олена ПОЛОВКО , 13 років, Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка:

— Мене вразила ця виставка. Наше сьогодення з робіт фотографів постає не таким вже й щасливим, у нас багато труднощів. Та можна відчути і надію на щасливе майбутнє, бо є можливість щось зробити, щось поправити, бо ми сильна нація і можемо бути щасливими. Подивіться на фотознімок «Лелеки» — ці птахи здавна в Україні були символом надії та щастя.

Саша КУЛИЦЬКА , 17 років, ліцей туризму, 11 клас:

— Я вперше на такій ось фотовиставці, і мені дуже сподобалося. Ми в ліцеї розробляємо туристичні маршрути і досі в маршрутах представляли Україну лише нашими містами, музеями, архітектурними пам’ятниками, церквами. Після відвідування виставки ми зрозуміли, що треба обов’язково попрацювати над створенням таких маршрутів, які б показували і українцям, і гостям з за кордону нашу глибинку. Сьогодні ми замислилися над тим, у чому унікальність і цінність нашої країни, i туристам потрібно представляти життя і простих людей, і більше показувати чудові за своєю красою куточки природи.

Роман КАЧУР , Києво Могилянськабізнес школа:

— Виставка надзвичайно цікава. Всі фото зроблені дуже професійно. Є зауваження щодо представленого. Тобто в якій призмі показано Україну, в яких аспектах. Звичайно, якщо це газета, то це популярні, насущні теми — політика або трагедії, або старші покоління, розчаровані в житті. Ті люди, з якими працюємо ми, — це сегмент молодих, енергійних, цікавих людей, у яких своя історія успіху. Це не ті люди, яких сьогодні називають новими українцями, а люди, які досягли успіху самі. Вони прагнуть чогось навчитися. Це люди, які хочуть далі розвивати Україну, вони не їдуть за кордон, незважаючи на всі перешкоди. Таких людей представлено мало. Найбільше сподобалося фото М. Лазаренка «П’ятірка». Це маленький успіх у житті людини біля приймальної комісії. Незважаючи на те, що це фото зроблено в сірих тонах, на ньому видно енергію, динамізм.

Євгенія БІРЖАКОВА , Київська дитяча академія мистецтв:

— Я вже вдруге відвідую фотовиставку газети «День». Знову в мене лише позитивні враження. Хотілося б відмітити фото В. Артюшенка «Богдан Бенюк». Дуже важливо, коли фотограф може зобразити тебе на фото, і потім під час творчого пошуку ти бачиш, де ти брешеш, де ти чогось недограєш і навпаки, коли в емоціях ти повністю перевтілюєшся в ту роль, яку виконуєш. Це дуже важливо. Коли дивишся на це фото, то одразу ж видно живий момент, творчий пошук. Дуже класно! Для мене найсумнішою темою була старість, тому й картини теж навіюють відповідний настрій. Пам’ятаю, що таких фото було багато і на минулорічній виставці. Фото М. Лазаренка «Чорнобильська зона. Самосіл. Баба Катя» — проникає глибоко в серце. Ти розумієш, що поряд живуть люди, які дуже страждають. З кожним роком ми стаємо старшими, ми це розуміємо. І є з чим порівнювати. Якщо б мені показали фото з минулого року, то, впевнена, побачила б ще багато чого нового. Адже тоді ще багато чого не помічала, не розуміла, не бачила. Дивлячись на фото А. Медзика «Синдром мобільності» одразу уявляєш вулицю, коли ідуть люди, з яких кожний третій розмовляє по мобільному. Одних це дратує, у інших викликає сміх. Те, що це зафіксувала камера, про щось таки говорить.

Катерина БУЦЬКА , Київська дитяча академія мистецтв:

— Багато трагічних фотографій, багато фото про політику. Минулого року на виставці я знайшла фото, де була зображена маленька мишка, а зверху — ноги людини. Щось подібне я шукала і цього року. Щось оригінальне. І знайшла фото С. Чузавкова «Вуличний кутюр». Це фото ніби поділене навпіл. Це два життя. Життя складне, в якому дуже важко заробляти гроші, щоб якось прожити, і життя моделі. Не хочу сказати, що життя моделі легке, але ми бачимо як виглядають жінки. У моделі прекрасний одяг, макіяж, а у жінок-робітниць — темні спідниці, куфайки. Проте всяка праця варта уваги.

Володимир ГОРПЕНКО , декан факультету журналістики та телемистецтва Київського міжнародного університету:

— Загальне враження від виставки — буденність нас починає захльостувати. Виділив би три роботи, в яких відчувається, що людині, яка натискала на затвор, було боляче від того, що вона бачить. Це фото М. Лазаренка «Биківня», це, як не дивно, «Люсин музей» і фото В. Артюшенка — інваліди. Ще сподобався ветеран — жанр портрету. Дуже гарно зроблено. Сподобалися завдяки айсбергу. У них за зображенням стоїть дуже багато минулого, багато пережитого. В силу цього вони викликають дуже значні асоціації. А там, де зафіксовані миттєвості — наче й жанрові, наче й щось підхоплено... Ні про Ющенка, ні про Юшка нічого нового я не тут не дізнався. Такими я їх багато разів уже бачив. Власне, не стільки їх, скільки їхні маски, які кожен політик для себе напрацьовує. Якщо не маску, то легенду, яку він сповідує, виробляє. Фотовиставка цікава панорамністю і перетином поглядiв на навколишнє життя. Ми не встигаємо його бачити... Навіть телевізійний екран з його калейдоскопічнiстю не дає такого враження, бо там мить тече, змінюється, а на фотознімках вона зупинена, і ти маєш можливість у неї вдивитися. Відчуваю, що багато робіт зроблено майстрами своєї справи. Не їхня вина, що сьогодні ця виставка буденна, не вина фотохудожників — це ознака життя. Ми тонемо в дріб’язковості, коли мета, перспектива внутрішньо не визначена. І ця сутність внутрішньої невизначеності відчувається в цій виставці. Виставка не претендує на узагальнюючий образ України. Вона надзвичайно фрагментарна і виглядає окремими смальтинками. Тут різнопроменеві погляди. «Биківня» найбільше відгукується в мені, хоча на війні не був. Так само «Люсин музей». Я бачу тут біду фанатизму, і не має значення, релігійний він чи світський. Страшно, коли людина так фанатично засліплена якоюсь ідеєю і, крім того, не спроможна побачити нічого на власні очі. Це просто блискуче відтворено в цій роботі. От в цьому інвалідові, що на фото В. Артюшенка, я бачу образ України, яка все одно здолає все, що буде. І не тому, що вона осяяна якимись особливостями, а тому що природа життя така, що вона все одно проросте, все одно виживе, вистоїть і потягнеться до сонечка.

Дар’я ГЛАДЧЕНКО , студентка факультету телемистецтва Київського міжнародного університету:

— Виставка своєрідна. Кожна людина обов’язково зрозуміє її по-своєму. Для мене — це спогад про минуле, теперішнє та майбутнє. Зображені люди, які жили колись, які живуть зараз і яких ми будемо наслідувати. Майбутнє наше пов’язане з дітьми, але з цих фотографій видно, що наше майбутнє може піти в нікуди. І депутати, які тут на фото голосують за Земельний кодекс, вони подають нам, простим людям, жахливий приклад. Вони, здається, своїми діями лише ганьблять народ. Думаю, що таких виставок повинно бути якнайбільше, щоб люди могли згадувати про те, що було, що вони не тільки залежать від нашої України, а й Україна залежить від них. Вражена фотографією М. Потапенка «Біженка». Малесенька дівчинка лежить на землі, під головою в неї мішок, а позаду — музичний інструмент. Ця дитина — це майбутнє. Але зараз вона знедолена. Символом України є картина В. Артюшенка з інвалідами. Людина, яка біжить ногами, і людина, яка намагається бігти, але не має змоги. Так само і ми.

Нагадуємо нашим читачам, що фотовиставка буде працювати протягом місяця щоденно з 9.15 до 20.00, в неділю — до 18.00 за адресою: Київ, Проспект 40-річчя Жовтня, Московська площа, книгозбірня імені В. Вернадського.