Як подолати «інтелектуальний расизм»?

З якими ж проблемами стикаються батьки розумово відсталих дітей, намагаючись просувати цю інтеграцію у нашій державі. Насамперед — із законодавчими непогодженнями щодо гарантованого Конституцією права на освіту та відсутністю законодавчих актів, що забезпечують можливість навчатися дітям із глибокою розумовою відсталістю. Наступна розбіжність полягає у праві дитини жити в сім’ї та необхідності дітям із середнім та легким ступенем інтелектуальної недостатності для отримання освіти відриватися від своїх близьких та вирушати до спеціальних навчальних закладів інтернатного типу. Формально таким дітям сьогодні дозволено відвідувати масові школи, однак на цьому шляху виникає безліч перешкод — неготовність загальноосвітніх шкіл до такого інтегрованого навчання, протест деяких батьків здорових дітей, неприйняття суспільством людей із проблемами.

У період переходу нашого суспільства від індустріального до інформаційного незахищеність людей зі зниженим інтелектом різко зростає. Їм стає важче конкурувати на ринку праці, вписуватися навіть у буденне життя, яке все більше насичується високими технологіями. Багато батьків вважають, що вихід із цієї ситуації полягає у створенні окремих шкіл для навчання дітей із глибокою розумовою відсталістю та відвідування тими, у кого відзначається легка і середня інтелектуальна відсталість, масових шкіл.

Про те, чи варто інтегрувати таких дітей до загальноосвітніх масових установ, які моделі інтеграції прийнятні для наших сьогоднішніх українських реалій, кореспондент «Дня» попросила розповісти кандидата педагогічних наук, вченого секретаря Інституту спеціальної педагогіки АПН України Ганну Колупаєву.

— У нашому інституті розпочато науково-педагогічний експеримент з інтеграції дітей з особливими потребами до масових навчальних закладів, розрахований на сім років. Раніше ці діти переважно навчалися у спеціальних школах- інтернатах та не мали можливості відвідувати масові школи. Нині йдеться про надання їм права за бажанням батьків та при достатньому рівні психофізичного розвитку навчатися або хоч би тимчасово перебувати у шкільних чи дошкільних установах. Безумовно, батькам дуже хочеться посадити дітей у звичайний клас, надати можливість спробувати спільно навчатися із звичайними дітьми. Проте вчителі не підтримують цього, оскільки не знають, як працювати з такими дітьми та як суміщати їхнє навчання із навчанням дітей, у яких немає подібних проблем. Сьогодні ми розробляємо Положення, в якому визначатиметься, яким чином особливим дітям можна буде надати право на навчання у загальноосвітній школі та які при цьому треба ввести обмеження. Інтеграцію не можна розуміти однозначно, і тому ми розробляємо різні її моделі.

Дітям із фізичними недоліками, але збереженим інтелектом за згоди адміністрації школи, батьків, вчителів цілком можна пройти навчання у загальноосвітній школі. Експеримент показує, що звичайні діти, які знаходяться поруч із дітьми з особливими потребами, рано починають розуміти, що світ не однорідний, що є в ньому люди талановиті, звичайні, особливі. Таке спілкування допомагає вчитися толерантності, співчуттю, розумінню тих, хто слабший. Права звичайних дітей у процесі такого спільного навчання не утискаються, оскільки «особливі» займаються за індивідуальним планом. Іноді батьки здорових дітей заперечують проти такого спільного навчання, але за хорошої підготовчої роботи цього не відбувається. Батьки помічають, що їхні діти із задоволенням допомагають особливій дитині, наприклад, вивозять на колясочці до дошки під час уроку та у коридор на перерві. Адже дітям властиве бажання опікати когось, а сьогодні така можливість є не у кожній сім’ї, оскільки у багатьох — по одній дитині. Спільна турбота також благотворно впливає і на згуртування класного колективу.

Однак не всім проблемним дітям рекомендується вчитися у масовій школі. Марно деякі батьки «особливих» дітей категорично відмовляються від спецустанов, не розуміючи, що надана сама по собі можливість відвідувати масову школу проблеми для їхніх дітей не вирішує — не всі діти можуть засвоювати програму звичайної школи без допомоги вузьких фахівців, які володіють умінням працювати саме з даною категорією дітей. З другого боку, і відрив дитини від сім’ї небажаний. Як вибрати оптимальний варіант для успішного розвитку дитини? Необхідне обстеження, але у багатьох батьків до цього упереджене ставлення. На базі нашого інституту функціонує Республіканська психолого-медико-педагогічна консультація, де дитину не комісують, а консультують. Наша консультація розглядає складні випадки у діагностуванні, адже різні хвороби суто зовні можуть однаково виявлятися. Ми завжди виходимо з інтересів дитини, а не з амбіцій батьків. Кожен випадок є унікальним, до кожної дитини з проблемою слід підходити індивідуально, не можна говорити, що всіх дітей із відхиленнями психофізичного розвитку треба віддавати до інтернатів. Якщо через якісь причини дитині протипоказано вчитися у масовій школі, то, щоб вона не була ізольована від світу, розробляємо форми її тимчасового перебування у навчальному закладі — відвідування заходів у якомусь конкретному класі чи часткове відвідування уроків.

Передбачаємо також навчання в одному класі загальноосвітньої школи декількох дітей із однотипними порушеннями за наявності фахівця-асистента, логопеда, психолога.

Чи відмовлятися від спецінтернатів та інтернатів соціального забезпечення? Однозначно — ні! Слід орієнтуватися на реформування, а не на руйнування. З усіма дітьми, без винятку, обов’язково треба працювати над прищепленням їм соціальних навичок і над розвитком сприйняття ними світу. Батьки мають усі підстави стверджувати, що не можна ізолювати особливих дітей. Адже буває, що протягом тривалого часу жодного прогресу в розвитку дитини не спостерігається, а потім раптом — справжній прорив. Ніхто не може сказати, коли цей прорив відбудеться і чи відбудеться взагалі коли-небудь. Не можна дитині категорично на все життя ставити діагноз, оскільки встановити, які функції її організму та якою мірою зберігаються, дуже важко. Я бачу майбутнє за реабілітаційними центрами, де дитина зможе отримувати корекційну допомогу протягом дня, а решту часу провести у своїй сім’ї. Сьогодні ми стратегічно змінили своє бачення аномальності. Ми концентруємо свою увагу не на дефекті, а на тому, що у дитини збережено природою, і виходячи з цього, вибудовуємо стратегію її подальшого розвитку.