«Шокова терапія» iменi Ле Пена
Мовою цифр у Франції в неділю сталося наступне. Жак Ширак, РПР отримав 19, 65 відсотків голосів, або іншими словами, за нього віддали голоси 5 510180 французів. Жан- Марі Ле Пен, Національний фронт виграв 17,06 відсотки голосів французів, тобто, за нього проголосували 4 783 440 чоловіки. Ліонель Жоспен, Соціалістична партія, головний невдаха виборів, отримав 16, 05 відсотки голосів, або ж підтримку 4 501 843 французів. Нарешті, «невдаха номер два», Робер Ю, Комуністична партія — 3,41 відсотки. Тобто, навіть у оновленому вигляді комуністична ідеологія привабила 957 385 виборці, що надто мало, щоб говорити про шанси лівої ідеї у французькому суспільстві. Решта дванадцять кандидатів на пост президента, чесно сказати, були надто мало помітні. Про них можна сказати лише те, що троє троцкістів у сумі набрали близько 11 відсотків голосів, що теж може розглядатися як тривожний симптом. Двадцять вісім відсотків французів (це — без заморських департаментів і територій) не прийшли на виборчі дільниці. Як писала французька преса, «славне весняне сонце привело французів у вуличні кафе, а не на вибори, де жодних черг не спостерігалося». Отже, досягнуто першу сенсацію: вперше за багато років про себе у Франції настільки потужно заявили крайні праві сили. Встановлено два рекорди, обидва — досить сумнівного характеру: шістнадцять претендентів у першому турі виборів і надзвичайно низька явка виборців (особливо враховуючи, що французи завжди дуже уважно обирали собі президента).
Навіть у найкращі для Національного фронту роки (кінець 80-х-початок 90-х) показники його популярності не перевищували 15%. Ле Пен справедливо вважає результати першого туру виборів своєю перемогою і поразкою представників істеблішменту (тобто, Ширака і Жоспена). Прем’єр- міністр Жоспен заявив, що вже прийняв рішення не просто піти у відставку по закінченню виборів, а взагалі полишити політичне життя. Ширакові, очевидно, просто немає чого сказати. Адже він готувався до двобою з Жоспеном (планувалися навіть теледебати між двома турами виборів). Втім, аналітики прогнозують, що Ширак переможе в другому турі з результатом близько 80 відсотків. Прогнозується, зокрема, що лівоцентристи також голосуватимуть за нього, аби не дати можливості виграти Ле Пенові.
На запитання — чому сталося саме так — ніхто сьогодні відповісти не готовий. Одні називають в якості причини те, що французам дуже не сподобалася в’яла, беземоційна кампанія Жоспена. Іншим нововведення його уряду (зокрема, 35-годинний робочий тиждень). Свою справу зробили й звинувачення Ширака та його оточення в корупції. Не можна сказати, щоб скандали в пресі призвели до якихось кардинальних політичних висновків, але й на посту мера Парижа зараз соціаліст, і рекордно низька явка виборців теж була результатом.
Ле Пен будував свою кампанію на тих самих засадах, що й австрійська Партія свободи, що й данська Народна партія — критика «євро-глобалізму», започаткованого Маастрихстською угодою, боротьба з міграцією, критика урядової політики з боротьби із злочинністю, звернення в першу чергу до робітників, до «звичайного народу» — «не бійтеся мріяти!». Разом із проявами неонацистського руху в Німеччині вже зараз можна говорити, що в західноєвропейських суспільствах складається дуже небезпечна тенденція. Яка може піти й далі. Шістнадцять років тому Національний фронт уже мав 35 місць у нижній палаті парламенту. Якщо успіх появи Ле Пена буде закріплено на парламентських виборах у червні, можна очікувати згодом і появи впливової праворадикальної фракції у Європарламенті. Що внесе свої корективи і в перспективи розвитку Європейського Союзу, і окремих країн-членів.
Вже зараз можна стверджувати, що у Франції слідом за Італією сходить з політичної арени Компартія. Три з невеликим відсотки голосів, відданих за її лідера свідчать, що партія, яка мала величезний вплив відразу після війни, яка завжди була характерною частиною французького політичного пейзажу (міністри-комуністи були і в уряді Жоспена) сьогодні вже просто не приваблює виборця. Взагалі, вперше з 1969 р. у другому турі виборів змагатимуться між собою не право- та лівоцентрист, а правоцентрист та праворадикал. У свою чергу, поразка соціалістів на президентських виборах може означати і їх поразку на виборах парламентських за півтора місяці. І таким чином, дійсність вкотре заперечила прогнози. А аналітикам є про що подумати — щоб не було надто пізно.
