Що заважає розвитку «середнього» класу?
Економічні реформи в Україні залишаються незавершеними. Та можливість впровадження реформ виглядає досить реальною, хоча й існує багато економічних і структурних перешкод. Як на мене — це залишається швидше питанням наявності політичної волі наших керівників.
Найсерйознішою перешкодою для досягнення успіху є відсутність чесної конкуренції в економіці. Значну роль грають непередбачуваність податкової політики, погане корпоративне управління, брак інфраструктури, слабкі засоби юридичного захисту підприємництва і «тіньовий» банківський сектор.
Без рівної конкуренції немає взаємозв’язку між продуктивністю і рентабельністю. Існуюче непродуктивне підприємство може процвітати, у той же час нове, продуктивне, знаходиться у стані бездіяльності. Нерівні умови створюються за рахунок диференційованих податкових ставок, надання доступу до державної власності, пільгових кредитів, списання податкових та інших боргів за рахунок інших платників податків, втручання чиновників. Ці засоби є досить ефективними, коли мета полягає у тому, щоб просто отримати грошову «подяку» за надані послуги, або є ще «шляхетнішою» — начебто сприяти розвитку зайнятості місцевого населення.
Не дивно, що в умовах відсутності достатніх стимулів для підвищення продуктивності праці (близько 50% виробничих потужностей є застарілими), вона в Україні на 80% нижча від рівня західних країн. Однак позитивним є те, що навіть невеличке підвищення продуктивності праці може мати величезний непрямий позитивний вплив.
Унікальним явищем є для нас відсутність суспільного обговорення цих проблем. Унаслідок цього економічні перетворення продовжують здійснюватися дуже повільно. Поодинокі позитивні приклади відкритого обговорення все-таки існують, але... «Васька слушает да ест».
Вирішення більшості з цих проблем є посильним для уряду. Але Верховна Рада виступає як гальмівний апарат. Чому не прийняли так званий малий Податковий кодекс? Для економістів зрозуміло — більшість депутатів є бізнесменами. І торгують вони не пиріжками. Самі розумієте: метал, нафта, спиртні напої, цигарки тощо. Прийняти «малий» — це позбутись усіх пільг. Хто на це здатен? Не для того вони прийшли до Верховної Ради...
Тим часом у Центральній Європі помітні ознаки формування середнього класу. З економічної точки зору, країни цього регіону досягли добрих результатів. У 2000 році середньорічні темпи приросту склали більше 4%; у першій половині 2000 року ВВП був на 6% вищий у порівнянні з відповідним періодом попереднього року; обсяги експорту до Західної Європи збільшилися. Цього року очікується подальше прискорення росту. У нас теж говорять про зростання. А результат?
Близько 30—40% угорських родин, чеських — близько 50%, польських — 25—35% мають сьогодні так званий дискреційний фонд. Таким чином, у них відбувається зміна способу життя, оскільки серед населення цих країн дедалі більше стає охочих жити, як живуть люди на Заході, і його споживацький характер уже не несе у собі ніякої новизни. Сьогодні середній чех, угорець, поляк вважає за краще завантажити свій автомобіль покупками раз на два тижні в одному із заміських супермаркетів, аніж отоварюватися в невеличкому магазині у своєму мікрорайоні. Існує також і велика кількість інших неформальних показників добробуту і стабільності середнього класу — кількість побутових журналів у газетних кіосках, кількість Інтернет-кафе, кількість автомобілів «середнього» класу на дорогах, побутові товари довгострокового користування. Усе це є надійним показником високої купівельної спроможності і належності до певного класу.
Може, вже годі й нам жити в суспільстві робітників, селян і трудової інтелігенції? Ми хочемо бути середнім класом і споживати на рівні середнього класу. Для цього у нас є всі можливості.
Жителі країн Центральної Європи витрачають не лише більше за нас (вони і заробляють більше: мінімальна заробітна плата в Польщі — $185), але й більш розумно, вкладаючи гроші не лише в споживацькі товари тривалого користування. Вони активно беруть кредити на будівництво житла і беруть участь у програмах пенсійного забезпечення — тенденція, яку уряди цих країн намагаються підтримувати. В Угорщині й Чехії вони надають покупцям житла пільги у вигляді процентних субсидій, щоб стимулювати житлове будівництво.
Середній клас — це щось більше, ніж просто покупки, автомобіль... Хоча чіткого визначення цього поняття — «середній клас» — немає в Європі. Що вже говорити про нас. Державний соціалізм знищив «середній» клас і створив «націю трудящих-бідаків». Крах комуністичного режиму, проголошення незалежності сприяли появі в Україні бізнесменів, фінансистів, фермерів, людей, зайнятих власним бізнесом, але це не призвело до відродження всіх старих (що існували до 1917 року) поглядів і підходів.
Стандартні показники для визначення «середнього» класу можуть включати відсоток людей, зайнятих власним бізнесом, працівників сфери обслуговування, людей із вищою освітою. Але важливішим є те, що «середній» клас значною мірою є станом душі, котрий формується, головним чином, отриманням рівних можливостей, винагородою за результатами праці і гарними перспективами на майбутнє.
Ми не маємо ні першого, ні другого, ні третього. Розвиткові процвітаючого «середнього» класу перешкоджають підходи усіх наших урядів до економічних реформ. Активізація економічної діяльності в перші роки незалежності поставила у виграшне становище представників колишньої партійно-радянської, комсомольсько-господарської номенклатури, які одержали пільгові кредити, «прихватизували» державне й комунальне майно. Робітничий клас було умиротворено роздачею міфічних приватизаційних сертифікатів, які потім було скуплено тими ж представниками «номенклатурної гвардії» за безцінь.
Основні ж групи середнього класу, що зароджується, — представники малого бізнесу, вчителі, лікарі, інженери, науковці — в основному піклуються самі про себе. Виживають на свій страх і ризик. Дозволеними й недозволеними способами прагнуть до підвищення свого добробуту. Розвинутий і працьовитий середній клас, подібний до того, що формується на Заході, можливо, не дуже і вражає, але він свідчить про еволюцію діючої ринкової економіки і політичну стабільність у країні. А ми чим гірші за них? Не такі працьовиті, не такі розумні?
Мені часто доводиться бувати в Польщі, зустрічати польських бізнесменів на нашій подільській землі. Там теж не все «о’кей». Зростає безробіття. Рівень його досяг 15,6%. У нас ще більше, але статистика... У Польщі всі, від робітника до найвищого державного службовця, говорять одне й те ж: «Якщо політики не приймуть нові закони, безробіття зростатиме». Виправдати високий рівень безробіття у нас неможливо. Запитайте у будь-якого економіста чи бухгалтера великого чи малого підприємства будь-якої форми власності, і вам скажуть: «Високі податки на заробітну плату з’їдають близько 80% нарахованої зарплати!!!».
Народження «середнього» класу можливе лише за умов, коли уряд рішуче поведе боротьбу з безробіттям (можливості самозайнятості населення, створення нових підприємств, кредитування цих підприємств тощо), політики приймуть комплекс законів, насамперед тих, що різко скоротять витрати роботодавців, знизять податковий тиск, спростять процедуру реєстрації, ліцензування. Де ж це бачено — людина, яка хоче працювати, створювати нові робочі місця, повинна за це платити державі, яка не здатна надати робоче місце?
Чи здатна нинішня Верховна Рада прийняти відповідні закони? На мою думку — ні. Чи буде в Україні численний «середній» клас, залежить від того, кого ми оберемо до нового парламенту.
