Парадзак онопроектів
Організаторами «круглого столу» є Український центр економічних і політичних досліджень Олександра Разумкова, Держкомітет у справах релігій та Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні. Фонд Аденауера не тільки фінансує згадані зібрання але й намагається передати українським церковним діячам успішний досвід співпраці різних церков і конфесій в Німеччині, особливо в царині соціального служіння. На останньому засіданні (23 жовтня) йшлося майже виключно про проекти нового Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» або про зміни до тексту чинного Закону.
Перше засідання «круглого столу», яке відбулося 23 червня 1996 року, було присвячене тій самій проблемі — законодавству України у сфері церковно- державних вiдносин та його вдосконаленню. Наступні п’ять років обговорювали практично те саме, але зміни в законодавствi так і не узгодили. Попри дискусії, історичні екскурси, попри доповіді відомих західних церковних правників, яких запрошував д-р Манфред Ломан, керівник Фонду Аденауера в Україні. Сьогодні процес вступив у якісно нову стадію — розробка законопроектів про свободу совісті та правове регулювання релігійної діяльності набрала масового характеру. Їх формулюють депутати ВР, свої засади має Держкомітет у справах релігій, з власними законопроектами почали виступати окремі церкви. Більшість проектів мають одну спільну рису — вони орієнтовані на зменшення загальної кількості свободи совісті в Україні й на збільшення прав однієї церкви за рахунок інших.
Одним із яскравих прикладів є законодавча ініціатива УПЦ МП. Митрополит Київський і Всієї України Володимир нещодавно заявив про те, що УПЦ МП готує свій проект Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», який невдовзі буде представлено на розгляд. У преамбулі Закону має бути підкреслена «особлива роль канонічного православ’я в історії України.» (Це буде чи не перший історичний чи юридичний документ, у якому слово «православ’я» вживається із прикметником «канонічне». Дивно, що опущено визначення українського православ’я як «не автокефального, а у складі РПЦ».) Немає сумніву, що невдовзі й деякі інші церкви, вкупі з партіями-союзниками, розпочнуть роботу над новими варіантами релігійного права. Бо дуже багато чого є на кону — нерухомість, землі, церковне підприємництво, вплив на освіту, армію, владу, загалом — на суспільство.
Важко передбачити, коли можна очікувати Новий Закон. Учасники «круглого столу», однак, вже зараз переймаються тим, як він буде виконуватися й чи можливо законодавчо забезпечити його дійовість. Адже і чинний Закон «Про свободу совісті» має свої переваги, вважається одним із найбільш демократичних на посткомуністичному просторі. До того, видано кiлька корисних і конче необхідних для церков указів Президента. А що з того? Місцеві влади мають свої «закони» і реєструють тільки тих, кого хочуть, відводять ділянки під храми тільки «своїм» церквам, а «чужих» заставляють роками оббивати пороги, звертатися до судів, де також існує «класовий» підхід.
Неможливо не визнавати того факту, що у такому стані речей винні й самі церкви, які рідко демонструють міжконфесійну та міжцерковну солідарність, не протестують проти релігійної дискримінації, якщо вона стосується не їх. За прикладом далеко ходити не треба — ним може стати хоча б невеликий інцидент, який трапився в процесі роботи останнього «круглого столу». Високому державному чиновнику не сподобався виступ одного із єпископів і він дозволив собі роздратовано «відчитати» Владику у досить таки недипломатичній формі. І що ж? Протесту з приводу такої недискретності щодо колеги не висловив жоден із представників інших церков.
Впевнена, що якби церкви коли-небудь наклали б на представника місцевої влади хоч яку публічну єпитимію — просто за порушення чинного законодавства, — загальна картина була б іншою. А так — навіть найкращий Закон мало що змінить.
