Його місія — мир на Землі!

ПОСТАТЬ ПАПИ РИМСЬКОГО НА ТЛІ СУЧАСНОСТІ

Минуло три місяця відколи на «священну» українську землю ступила нога духовного та морального лідера людства, місіонера християнської релігії, виваженого та поміркованого політика, талановитого поета та співака, провісника миру на Землі і просто прекрасної людини — Кароля Войтили. Це тільки окремі якості та риси характеру такої великої особистості, яка не потребує похвали та слави на свою адресу, вона заради людських, моральних, духовних цінностей намагається змінити цей жорстокий агресивний світ. Ми бачимо це на власні очі, це не тільки моя точка зору, це точка зору тієї частини людей, які розуміють і осмислюють жахливі та вражаючі реалії сьогодення. Постать Папи Римського є наочним доказом того, що місія людини на Землі — служити Всевишньому, біблейським заповідям, служити людям, що оточують нас у цьому короткому житті. Це аж ніяк не співпадає з тими матеріалістичними законами і принципами, які керують сучасним світом. Гроші, золото, багатство запанували в душі кожної людини, вони контролюють нашу свідомість, не дозволяють тверезо мислити, змушують скоювати непоправні вчинки, за які доведеться відповідати нашим дітям. Вони є причиною кровопролитних воєн, котрі століттями тероризують населення планети, адже ніхто не стане заперечувати, що метою будь-якого військового конфлікту є загарбницьке збагачення за рахунок смерті мільйонів людей. І ось з’явилася земна людина, яка готова боротися зі злом, але боротися не засобами сили та смерті, а за допомогою віри, взаєморозуміння, взаємоповаги, любові, миру та Слова Божого. Не можу зрозуміти тих, хто бачить у його святих намірах підступ та корисливість, хто всіма можливими засобами намагався перешкодити візиту понтифіка в Україну.

КИЇВ — СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ? ЛЬВІВ — СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ!

Напевно, кожен, хто активно спостерігав за перебігом візиту понтифіка в Україну, помітив, як істотно відрізняються між собою захід та схід (хоча географічно Київ — центр України). Кожен ставив собі запитання: Чому Львів продемонстрував надзвичайну організованість у зустрічі Папи, а Київ проігнорував цей візит, не надавши йому великого значення? Чи після такого вчинку, який, до речі, бачив увесь світ, Київ гідний звання столиці нашої держави? Не знаю, як відповіли б ви, але в мене щодо цього виникають сумніви. Мій знайомий, який проживає у столиці, дуже хотів потрапити на зустріч з понтифіком на вулиці, але, на превеликий жаль, цей намір залишився лише мрією. Влада всіма можливими засобами намагалась завадити таким намірам: в останній день змінила маршрут пересування папського кортежу вулицями Києва, закривала людей у метро, магазинах, залякувала занадто жорсткими заходами безпеки. Такі вчинки навряд чи прикрасять нашу суверенність і демократію, це скоріше нагадує старі радянські часи, коли комуністична партія намагалася «вбити» у серці українця віру у Всевишнього, знищувала храми, церкви, спалювала релігійну літературу. Але тоді ми не складали рук, ми боролись із масовим атеїзмом, нехай це відбувалось підпільно, проте чітко знали і усвідомлювали, що жоден режим не здатен знищити менталітет і традиції, які формувалися століттями. Чого не скажеш про сучасників, які підкорились волі «групи антихристиян», не віднайшли в собі сили духу та віри в добро, не зуміли стати на перешкоді черговій хвилі атеїзму. Ми бачили порожні вулиці та проспекти столиці, ледь до половини заповнений аеродром «Чайка», ми бачили впевнену байдужість у очах людей.

Український П’ємонт спокутував гріхи своїх столичних братів, зумів знову підняти авторитет нашої країни на міжнародному рівні, врешті- решт у котре довів, що Україна — це найбільша християнська держава у світі. Те, що відбувалось на вулицях Львова у дні візиту понтифіка, не можна передати словами, це потрібно було бачити і відчувати. В очах кожної людини світилась іскра милосердя, віри, надії та любові, тут не було місця заздрості, корисливості, егоїзму. Двомільйонний Львів скандував: «Ми любимо Папу», несучи в тій короткій фразі все своє життя, свою любов, своє безмежне щастя. І навіть складні погодні умови — злива та град — не змогли стати львів’янам на перешкоді, сама природа не деякий час завмерла, віддаючи себе в руки людей. Українська молодь ще раз довела старшому поколінню свій патріотизм, любов до батьківщини, небайдужість, і що найголовніше — сильну й непохитну християнську віру. 800000 — 1000000 на латинському обряді, 2500000 на зустрічі з молоддю, 2000000 на східному обряді — цифри, які навіть у математичному плані вразили кожного з нас. Львів став своєрідним еліксиром молодості для Папи, він викликав у нього сльози радості і щастя, вселив безмежну позитивну енергію, яка ще багато років випромінюватиметься у його душі.

УКРАЇНУ НЕ МОЖНА НЕ ПОМІЧАТИ!

Безперечно, враження після візиту Святійшого Отця в Україну ще довго переповнюватимуть наші серця, і я так думаю, що кожна окрема людина осмислюватиме цю подію по- своєму, надаючи їй власну оцінку. Напевно, ще занадто рано робити висновки, підбивати підсумки цього паломництва, оскільки така подія не піддається швидкому реагуванню думок, вона потребує значно більшої кількості часу. Проте варто відзначити значимість візиту у моральному, культурному та політичному аспектах, які формували світогляд людини ще задовго до цього. Як відомо, запеклими противниками візиту були православні християни московського патріархату, що пояснювали свої побоювання з точки зору національного церковного розколу в країні. Але вони згодом самі переконались у тому, що Папа прагнув не посіяти протиріччя в суспільстві, а навпаки, згуртувати та об’єднати його навколо ідеї створення єдиної помісної церкви. Наші північні сусіди навмисно проігнорували цей візит виключно з міркувань власного самолюбства, яке не дозволяє їм співпрацювати на рівних умовах з незалежною українською державою.

Абсолютно доконаним є той факт, що моральне значення візиту надзвичайно велике і навіть не побоюсь такого слова — глобальне. Чи була і є така людина на Землі, яка б могла об’єднати навколо себе мільйони людей, вселити в них віру та повагу? Відповідь однозначна: не було й немає. Ми бачили на власні очі, як маса народу дружньо і організовано зустрічали понтифіка, вони разом раділи, молилися, скандували вітання, вони були в захопленні, ейфорія переповнювала свідомість кожного з них. У політичному та культурному аспектах наша держава підвищила свій авторитет на міжнародному рівні. Усі західноєвропейські канали, транслюючи літургії у Львові на весь світ, були просто здивовані такою національною соборністю українців, вони переконалися, що Україну не можна не помічати, навпаки, до неї потрібно прислухатись, адже наша нація — еталон міжнародної культури та духовності.

Володимир ТИРАВСЬКИЙ, Львів