«Колiр» виховання

— Якою ж є роль культури, традицій, звичаїв в житті суспільства та окремої людини за результатами ваших досліджень, як культура впливає на людину й у чому виражається цей вплив?

— Загальновідомо, що основна роль у формуванні особистості як представника тієї чи іншої культури належить сім’ї. Саме в сім’ї здійснюється передача культурних цінностей від одного покоління до іншого й таким чином забезпечується культурна спадковість. При цьому в кожному конкретному випадку передається не культура взагалі, не якась абстрактна культура, а саме етнічна культура, культура певного народу, чим забезпечується начебто автоматичне збереження етносу. Спробуйте знайти суспільство, де дітей не люблять, не опікають, не карають. Ці елементи виховання характерні для всіх народів без винятку. Різниця полягає в тому, який сенс вкладається в контроль і любов, які національні традиції й звичаї. З погляду німця або американця, любити дитину — це надати їй свободу й самостійність. У корейців, тайців, індіанців любити — це максимально контролювати й опікати дитину. І що цікаво, якщо німецькі й американські діти сприймають контроль над собою, як нелюбов і ворожість батьків, то корейська дитина, навпаки, невтручання батьків у її справи розцінює як байдужість і відсутність любові до неї.

— Чим же зумовлені такі відмінності у відносинах батьків і дітей у різних культурах?

— Суть полягає в тому, що в даному суспільстві взято за норму, які риси особистості, чесноти, поведінка вважаються бажаними, соціально позитивними, а які — ні. Цікавий приклад наводить відома американська дослідниця Маргарет Мід, яка вивчала племена тубільців з острова Сепік. У племені арапешів батько, хвалячись маленьким сином, розповідає: «Він упав і боляче забився, але не заплакав. Він такий же сильний, як і я». У племені мундугуморів батько, також розповідаючи про сина, гордо каже: «Він дуже поранив палець і кричав щосили так, що його було чути на іншому кінці села. Він такий же сильний, як і я». Досить з’ясувати, яке значення мають ті чи інші риси в даному суспільстві, щоб зрозуміти, чого прагнуть у вихованні дітей батьки в тій чи іншій культурі та які засоби вони для цього використовують. На думку відомих антропологів Б.Чайлда і М.Бекона, всі культури можна розмістити в ряд, від орієнтованих на виховання слухняності до орієнтованих на виховання передусім прагнення до незалежності й самостійності. Від подібної орієнтації, на думку цих вчених, залежить стиль сімейного виховання.

— Які ж національні традиції склалися в нас у вихованні дітей, які проживають на території України?

— В українських сім’ях і матері, і батьки виявляють велику поблажливість до хлопчиків, незалежно від їхнього віку до них ставляться, як до молодших, менше вимагають від них і менше карають. До дівчат ставляться набагато суворіше й вимогливіше.

В українських сім’ях, рідше, ніж в інших, вдаються до покарань. У дітях заохочують м’якість, доброту, дбайливість, що привносить у їхній характер більше «жіночих» рис.

Розподілом обов’язків в українській сім’ї, контролем і запровадженням різних обмежень займається мати. Матері більшою мірою, ніж батькові, властиво обмежувати самостійність дитини й надміру опікати. При цьому потурання поєднується з ігноруванням реальних потреб дітей. І хоча, порівняно з іншими, тут рідше карають дітей, але якщо доходить до цього, то це, як правило, роблять матері. Батько в переважній більшості виступає досить дбайливим і ліберальним вихователем.

Вчені пояснюють цей факт тим, що в українській сім’ї, як і в культурі взагалі, домінує жінка-мати. З давніх давен батько здійснював начебто зовнішню політику сім’ї, він займався господарським плануванням і здійснював зв’язок з громадою, а мати займалася внутрісімейним господарством, побутом і внутрісімейними відносинами. Саме ця обставина й пояснює ближче положення до дітей матері, ніж батька.

У кримськотатарських сім’ях батьки менше вимагають від дівчат і більше потурають їм. У дівчат виховують яскраво виражені жіночі риси, у хлопчиків — чоловічі. Певно, це пояснюється тим, що у кримських татар більшою мірою збереглися патріархальні традиції, що виражаються в диференціації чоловічої та жіночої поведінки. Дівчинка тут виховується в дусі поступливості, м’якості. Тому й ставлення до неї більш поблажливе. Хлопчик, навпаки, уявляється активним, неспокійним, тому й виникає необхідність ретельніше його контролювати й дисциплінувати. У переважній більшості сімей кримських татар традиційним главою сім’ї є батько. Він приймає рішення, контролює й карає. Відносини в сім’ї будуються на підкоренні дітей і всіх членів сім’ї батькові. Тут самостійність дітей весь час під контролем, велика увага приділяється вихованню особистої відповідальності й поваги до старших, зміцненню зв’язків не лише з близькими, а й з дуже далекими родичами. Діти з малих років знають, що вони відповідальні перед батьками до самої їхньої смерті, перед усім своїм родом.

Чималий вплив на традиції сімейного виховання в сім’ях кримських татар здійснили й роки депортації. В умовах незвичного клімату, голоду, каторжних робіт і жорсткого комендантського режиму в спецпоселеннях вижило дуже мало людей, трохи більше за половину. Вижили тільки ті сім’ї, в яких стосунки членів будувалися на суворій внутрішній дисципліні, узгодженості дій у поєднанні з взаємодопомогою та взаємовиручкою не лише між родичами, а й усіма земляками, які потрапили у важке становище. Зрозуміло, що в таких умовах турбота про дитину, її виживання поєднувалася з обмеженням її особистої свободи, з метою забезпечення безпеки, виживання.

За класифікацією відомого вченого Ейдеміллера, такий стиль виховання, коли високий рівень турботи, опіки й потурання поєднуються з не менш високими вимогами, з різними заборонами, санкціями та обмеженнями, відноситься до типу підвищеної моральної відповідальності.

Дещо інша картина в російських сім’ях. Тут виховання дітей орієнтоване на самостійність і незалежність. Тут не схильні надміру опікати й балувати дітей. Батьки більш ніж деінде враховують їхні реальні вікові потреби. Діти рано стають самостійними й незалежними, менше обмежена свобода. Емоційні стосунки між батьками й дітьми більш стримані й дистанційовані. Тут немає надмірного потурання й надмірних обмежень, виховні підходи до хлопців і дівчат практично не різняться. Матері ж дівчатам багато в чому потурають, а суворо триматися з ними намагаються батьки.

Така тенденція, вважають вчені, пов’язана з урбанізацією суспільства, з розвитком промислового виробництва. Тут начебто нівелюються чоловічі та жіночі різновиди діяльності. А це, звичайно, позначається на вихованні дітей. Можна передбачити, що мінімальне обмеження свободи, дещо дистанційовані відносини між батьками й дітьми — це результат культурної традиції, що характеризується домінуванням раціонального начала, меншою силою емоційних зв’язків і більшою експансивною мобільністю даного етносу.

— Ви розповіли про національні особливості сімейного виховання, але ж ці риси з часом зазнають певних змін, і для того, щоб зрозуміти специфіку батьківського ставлення, слід прослідкувати його еволюцію у взаємозв’язку з історією розвитку суспільства. Чи простежували ви у своєму дослідженні такі зміни?

Звичайно, умови життя будь-якого суспільства згодом змінюються. Найрізноманітніші чинники впливають на них: індустріалізація, інформатизація, культурна глобалізація тощо. Однак звичаї й традиції, які впродовж століть дбайливо зберігалися в історичній пам’яті етносу, його самоуявлення, спосіб життя сидять дуже глибоко в підсвідомості кожної матері, кожного батька. Вони ніби закріплюють ті батьківські установки, що дозволяють зберегти цю спадщину й передати її наступним поколінням. Кожна людина є представником певної культури. Незнання й неповага культури іншого призводять до протистояння Заходу і Сходу, адже кожна людина не сама по собі, а представник культури, в якій своя система цінностей, своє уявлення про те, як має виглядати цей світ. Якщо ти ігноруєш чужі уявлення, то стикаєшся з нерозумінням і неприйняттям. Я проводила свою дослідницьку роботу для того, щоб допомогти людям різних національностей краще розуміти одне одного й щоб між народами не виникали ті конфлікти, які ми спостерігаємо сьогодні. Кожна культура несе традиції, які з’явилися давно, в інших історичних умовах. Сьогодні важко визначити, які традиції нам слід брати із собою в майбутнє, а яких позбавитися, але абсолютно зрозуміло одне — представникам різних культур слід навчитися взаємодіяти.