Самміт реалістичності
Результати самміту — а також українсько-німецьких консультацій на вищому рівні, що пройдуть у тій самій Ялті — проявляться пізніше. Коли стане видно, чи дійсно міністерства та відомства України працюють над наближенням законодавства до загальних норм, чи дійсно Україна готується до того, щоб брати участь у європейському житті, яке не обмежується виключно Європейським Союзом, чи готова вона також до необхідної дози критики, яка завжди супроводжує будь-яке просування, чи готова вона, нарешті, практикою довести, що не менше за інших має право на «місце під сонцем». І це теж могло б зватися Real Politik. І з цим би довелося рахуватися багатьом.
Багаж, iз яким Україна виходить на сьогоднішній самміт — не зовсім пустий. Там є спроби про щось домовитися у болючій для Заходу проблемі внутрішніх справ та юстиції — тобто міграції, обігу наркотиків, зброї, боротьби з корупцією. Є можливість продовження розпочатої під час засідання Ради Україна — ЄС розмови про допомогу Євросоюзу в облаштуванні українського східного кордону. Є наміри обговорити потенційну участь України в створенні не тільки європейських сил швидкого реагування, але й у принципі у формуванні нової архітектури європейської безпеки.
З боку ЄС — є, перш за все, бажання вислухати. Є позиція Греції, Іспанії, Португалії, які або вже ухвалили закони про легалізацію українських робітників, або готуються до цього. Скасовано квоти на текстиль.
Є втрати. Так і не стало зрозумілим, про що, власне, йдеться, коли робляться заяви про призупинення виконання контрактів на поставки зброї до Македонії. Досі жодної чіткої заяви на цю тему не зробив жоден високопосадовий український представник. Поступка, очевидно, не призвела до потепління відносин iз ЄС та США. До речі, й для Македонії поступки перед Заходом можуть стати надмірною платою — оскільки проблеми вони все одно не вирішують.
ЄС уже не перший рік відмовляється відповідати на просте запитання — чи буде розпочато коли-небудь переговори про асоціацію з Україною, чи ні, і з якої причини? Все поки що обмежується пустими заявами про партнерство та неприпустимість нового розподілу Європи, який, утім, лише посилюється.
Мабуть, від самої України залежить, якою мовою з нею розмовлятимуть. І чи будуть у неї не лише адвокати (як Польща), але й лобісти. Для цього замало самих лише дипломатичних зусиль. І час, мабуть, відмовлятися від гасел, у тому числі — й абсолютно безглуздих (на кшталт — до Європи разом із С’єрра-Леоне).
Реалістичність у прагненнях та оцінках, до якої Київ закликали на Заході вже кілька років, схоже, лише починається. І, може бути, не лише в Києві.
