Оперна сенсація: мade in Ukraine

Це вперше, за роки нашої незалежності нова українська опера ставилась «серйозно і надовго». А за останніх сто років вона викликала сенсацію в широких і далеких від музики колах і отримала благословення Папи Римського. Складові успіху як складові реклами: професійна «розкрутка» задовго до виходу в світ самого продукту, недомовки, плітки і розмови довкола, небуденна приуроченість (спершу — до Великого ювілею 2000 року, а коли не встигли — до приїзду Святійшого Отця). Дні прем’єри невипадково співпали з часом епохального візиту: у Львові подейкували, що Іван Павло II навіть відвідає спектакль благословенного ним твору. І хоча на жодному із папських маршрутів Львівського оперного театру не було позначено, дорогою на Сихів знаменитий «папамобіль» дійсно зупинився на проспекті Свободи. Зібране перед театром оперне керівництво (в тому числі й автор — композитор Мирослав Скорик, котрий того вечора диригував своїм твором) отримали-таки папське благословення й медалі. В той час усі, хто не брав безпосередньої участі в зустрічі Папи з молоддю, прикипіли в очікуванні до екранів телевізорів. Один із каналів от-от повинен був почати трансляцію зустрічі, а передачі іншого раз у раз переривались рекламою «опери тисячоліття». Втім, після довгих блукань «Мойсей» знаходить свій шлях до глядача.

Іван Франко не раз живив українську оперу своїми творами, але до знакової поеми, яка, здавалось, акумулювала в собі усю франкову філософію й символіку, звертатись було особливо важко. Адже й очікувалось не просто озвучення окремих рядків і строф, вибраних лібретистом — львівським поетом Богданом Стельмахом, а власне втілення отих міжрядкових символів, знаків, алюзій... З другого боку, явно перебільшували ті, хто сподівався побачити на сцені творіння, конгеніальне Франковому, себто всуціль переткане сентенціями і розумуваннями, та ще й переускладнене модерною музичною мовою. Адже опера — це, насамперед, видовище, дійство, доступне широким масам з різним рівнем музичної і загальної освіченості, різною шкалою IQ. Такою була вона з походження й історії свого існування, такою, зрештою, й повинна залишатись. Один із найвідоміших українських композиторів сучасності Мирослав Скорик до того ж ще й добрий музикознавець, безперечно, досконально врахував усі лінії розквіту й спаду оперного жанру за чотириста років існування. Бо ж «Мойсей» — це перша опера шістдесятидволітнього композитора, а, отже, твір зрілий, вивірений, можливо — вистражданий.

Скорик власне й обрав метод «гарного і доступного», такий улюблений найбільш популярними його попередниками на теренах оперного жанру. На початку ХХI століття в опері знову зазвучали мелодії, які легко запам’ятовуються: своєрідний сплав пізньоромантичних інтонацій, впізнаваних орієнтальних мотивів, неповторної української пісенності й навіть відзвуків бродвейського мюзиклу. Тут є усе те, про що навчають підручники музичної школи: інтродукції і лейтмотиви, арії і любовні дуети, хори і балет. Проте це, мабуть, не вторинні ерзаци, а звичайна відповідність «законам жанру». Хоровий пролог та епілог супроводжують, так би мовити, «образ автора» — Поет також є дійовою особою у виставі; прозорий дитячий хор- антифон та багато інших хорових сцен просто необхідні — адже це опера «про народ» у найнебанальнішому значенні цього слова. Те саме можна сказати й про балет — сцену оргії наприкінці першої дії рятують виключно захопливі в своїй екстатичності танці в постановці відомого львівського балетмейстера Сергія Наєнка. І музиці, і виконавцям завдячують своєю виразністю також деякі інші номери — любовний дует на початку дії (виконавці: Світлана Мамчур та Олег Лихач), притча Мойсея про дерево (Олександр Громиш). Мабуть, так само сприйматимуться вони і в «цифровому варіанті»: два СD було розкрекламовано ще до візиту Папи Римського Івана Павла II. В даному випадку запис обігнав постановку й... правильно зробив.

Про те, що опера — це дійство, це твір для сцени, добре пам’ятав автор, але іноді випускав з уваги режисер Збигнєва Хшановський. В результаті, присутні в залі могли насолоджуватись музикою із заплющеними очима іноді до 15—20 хвилин: на сцені за той час мало що змінювалось. Маси народу (читай — хору), співаючи, нервово тупцяли на одному місці, непереконливо удаючи «добрих» чи «злих». Мойсей протягом свого виходу також майже не полишав вподобаних центрових позицій. Тому такою полегшеною видавалась либонь сцена оргії чи поява змій та іншої нечисті в другій дії.

Але, принаймні прем’єрними днями, компакт-диск мав ще одну свою суттєву, хоча й прозаїчну перевагу: його вартість в звичайному (не колекційному варіанті) була нижчою за будь- який квиток на виставу, котрий коштував від 50 до 250 гривень. Такі суми, нечувані для львів’ян, віднадили також більшість прочан із сусідніх держав. В результаті прем’єра відбувалась в напівпорожньому залі, при стишених оплесках і скупеньких букетиках. Лишається потішати себе тим, що «Мойсей» відтепер надовго увійде до репертуару театру й найближчим часом запросить усіх бажаючих на ще одну — справді народну прем’єру.