Не фiнансуючи науку належним чином, говорити про Нобелівські премії, щонайменше, дивно
Якраз у переддень відновленого у нашій країні Дня науки з’явилася в газеті, яку я поважаю (і публікувався в ній), стаття Володимира Шкоди «Спокуса наукою» .
Iз яких джерел Володимир Шкода почерпнув інформацію про те, що «вся світова наука переживає серйозну функціональну кризу» і про те, що «у розвинених країнах прагматична функція науки домінує над пізнавальною»? Володимир Шкода має рацію тільки у тому, що фундаментальна наука коштує дорого, але людина хоче знати, як влаштований світ, у якому вона живе, як він виник, як з’явився розум і багато iншого. Візьмемо найбільш прагматичну країну в світі — США. Сьогодні вона бере участь у міжнародному проекті, який коштує 100 млрд. доларів — це нова космічна станція. На орбітах навколо Землі вже літають два телескопи, а останній «Чандра» коштував 1,5 млрд. доларів, стільки ж коштує і колайдер, який проходить стадію наладки у Брукхевенській національній лабораторії. Усі ці установки не передбачають досліджень, які обіцяють миттєву вигоду. Європейські країни вкладають мільйони доларів у ЦЕРН, а вчені у ньому ставлять експерименти з моделювання ситуації, яка була в світі в перші секунди після Великого вибуху. І це, звичайно ж, пізнавальна функція науки.
А щодо лженауки, то, якщо погортати старі газети, легко виявити, що захоплення нею спостерігалося й між ХIХ та ХХ століттями. А пов’язане це з тим, що наприкінці сторіччя (а у разі століття ХХ він співпав iз кінцем тисячоліття) люди чекають усяких екстремальних явищ аж до кінця світу включно. Але це з часом пройде, як тільки ХХI століття впевнено буде віддалятися від свого початку. Так вже було у ХХ столітті.
І не треба намагатися підвести читача до думки, що наука не потрібна. ХХI століття буде віком технологічним, заснованим на новітніх досягненнях науки.
Чи задумувався коли- небудь шановний опонент, що людей, здібних до творчого мислення, — 3% і їм треба створити всі умови, щоб вони віддали свій талант своїй державі й своєму народу? А якщо позбавити його комп’ютера, телевізора, радіо, автомобіля та багатьох інших атрибутів цивілізації, де наукоємні технології грають вирішальну роль? Так що у тому, що наука дійсно є продуктивною силою, жодних сумнівів не виникає. Сподобалося Володимиру Шкоді висловлювання Лева Андрійовича Арцимовича, до речі, видатного вченого ХХ століття. Він дуже любив влучне слівце і дуже пишався своїм висловлюванням, хоч його друзі й сучасники говорили йому, що він робить погану послугу науці, вірним слугою якої був. Хоч, якщо подумати, то що поганого у тому, що він сказав: «Наука є найкращим способом задоволення власної допитливості за рахунок держави». Чия ж допитливість, як не вченого, рухає науку? Адже сформулювати мету можуть тільки самі вчені, а оплачує ці дослідження, звичайно, держава. Дійсно, гроші на це дають платники податків, і вони мають право розраховувати на віддачу. І вони її отримують або у вигляді нового знання, або у вигляді конкретних розробок. Вченим України часто докоряють у тому, що у нас немає лауреатів Нобелівської премії. Але це не зовсім так. Чомусь ми забуваємо, що ще до революції Нобелівську премію отримав наш співвітчизник І. Мечников. А після нього ще сім чоловік, але вже знаходячись за межами держави. А спробуйте проаналізувати, скільки лауреатів Нобелівської премії в США — корінні американці, і ви скоро пересвідчитеся, що більшість з них — вихідці з інших країн.
США — дуже багата країна, тільки з федерального бюджету вона виділяє на науку 150 млрд. доларів на рік, і вона може створити прекрасні умови роботи для багатьох учених. Я був знайомий iз лауреатом Нобелівської премії Р.Мессбаєром. Він був молодим ученим, коли отримав премію, і його відразу ж запросили до США, де створили прекрасні умови для роботи. Він провів у США 10 років, і коли він повернувся на батьківщину, в Німеччину, в США залишилася чудова лабораторія, укомплектована його молодими здібними учнями. До речі, та наша молодь, яка сьогодні покидає країну, більше спокушається саме чудовими умовами роботи. Ви тільки подумайте: за 10 років незалежності не було виділено жодної гривні з державного бюджету на придбання обладнання та матеріалів. І це у тих умовах, коли взагалі в бюджеті на науку передбачається 0,33 — 0,6% від ВВП. Це рівень Гани чи Замбії. Промислово розвинені країни виділяють на науку 2 — 4% від ВВП, а Тайвань навіть 20%. А в наших умовах говорити про Нобелівські премії щонайменше дивно.
Вони будуть у наших співвітчизників, але не тут, а у тих країнах, де вони матимуть відповідні умови для роботи.
І проблема термоядерного синтезу буде вирішена, і ніхто не «доїтиме бюджети своїх держав». Просто проблема виявилася дуже важкою. Після створення атомної електростанції здавалося, що і цю проблему вдасться швидко вирішити. А виявилося, що не все так просто. Але зусиллями вчених всього світу до середини ХХI століття й ця проблема буде вирішена.
Навряд чи варто говорити, що наука в нашій країні набула непомірно високого статусу. Якби це було так, то перед дверими науково-дослідних інститутів товпилася б молодь. Але цього немає. Зарплата низька, працювати треба дуже багато... Добре ще, якщо ти — теоретик і тобі нічого, крім паперу та ручки, не треба. Але і це не так — потрібна хороша бібліотека й комп’ютер, а то й станція. А це вже гроші, і чималі.
А ось висловлювання про те, що «наука — одна з культурних традицій» викликає великі сумніви. Хороша традиція, від якої залежить майбутнє твоєї країни, її обороноздатність і добробут. Наші з вами.
