Сергій Борткевич. Реанімація таланту

В УКРАЇНI З’ЯВЛЯТЬСЯ ЩЕ ДВА ТВОРИ СЕРГIЯ БОРТКЕВИЧА

Прем’єра Першої симфонії ре-мажор тв.52 «З моєї Батьківщини» Сергія Борткевича, написаної у середині 1935— 1936 рр., відбулася в Україні в середині травня цього року. «День» (№83, 15 травня 2001 р.) повідомляв про повернення в Україну музики співвітчизника. І було б абсолютно нелогічним не продовжити захоплююче розслідування, пов’язане з особистістю чудового композитора, чиє ім’я практично невідоме не лише українським меломанам, але й музикознавцям. Тим більше, що завдяки нашій публікації в Україну повертаються ще два твори Сергія Едуардовича: Концерт №3 тв.32 для фортепіано з оркестром і Російська рапсодія для фортепіано з оркестром тв.42.

Після публікації в «Дні» я отримав листа від доктора Ваутера Калкмана (Dr. Wouter M.A. Kalkman) з голландського міста Лейден, який запропонував першому виконавцеві Сергія Борткевича в Україні — Чернігівському симфонічному оркестру «Філармонія» — партитури цих творів. До речі, за інформацією, яку мав у своєму розпорядженні художній керівник і диригент «Філармонії» Микола Сукач, котрий вирішив відновити історичну справедливість і повернути в Україну всі твори видатного композитора, Третій фортепіанний концерт існував лише в клавірі. Так, по крихтах, завдяки небайдужості ентузіастів з різних міст, країн і континентів, Україна реабілітує ім’я свого сина, незаслужено забуте через його неприйняття комуністичної ідеї.

РУБІНШТЕЙН І ЧАЙКОВСЬКИЙ ПОЛОНИЛИ МАЙБУТНЬОГО КОМПОЗИТОРА

Сергій Борткевич народився 28 лютого 1877 року в Харкові в музикальній родині. Бабуся майбутнього композитора Тереза Ушинська не лише добре музикувала, але й складала невеликі фортепіанні п’єси. Мати — уроджена Софія Ушинська — добре грала на фортепіано і пристрасно любила музику. Ще коли вона була гімназисткою, її було удостоєно честі виконати кілька п’єс у концерті для членів царської родини, котра відвідала Харків. Окрім того, Софія багато зробила для розвитку музичного життя Харкова. Вона була активною учасницею і очолювала місцеве відділення «Імператорського російського музичного товариства». Багато в чому завдяки її активності та ініціативі в місті з’явилися музична школа та симфонічний оркестр.

Сергій Борткевич, четверта дитина в родині, з самого дитинства ріс у світі музики, і його першим вчителем була мати. Грі на фортепіано дитина навчалася в директора музичної школи та організатора концертів симфонічної музики Іллі Слатіна. Згодом вчителем Борткевича став випускник Петербурзької консерваторії Альберт Бенч (Albert Bensch), талановитий піаніст і педагог, учень Луїса Брассіна (Louis Brassin).

Незабутнє враження на дитину справили два великі музиканти: Антон Рубінштейн, котрий протягом двох годин у незрівнянному, притаманному лише йому стилі виконував власні твори на фортепіано, та Петро Чайковський, який за рік до смерті диригував у Харкові симфонічним оркестром.

Під час навчання в школі Сергієві пощастило з учителем латинi. Це була талановита людина, котра прищепила хлопчикові любов до античного мистецтва. Борткевич багато читав. Його улюбленими авторами були Шекспір, Гете, Шопенгауер.

ЙОГО УНІВЕРСИТЕТИ

18-річний Сергій Борткевич хотів присвятити своє життя музиці, але суворий батько не поділяв музичних захоплень і наполіг на продовженні навчання в університеті. І хоча Харків славився своїм університетом, Сергій віддав перевагу Санкт-Петербургу, де на той час у консерваторії викладали Римський-Корсаков, Лядов, Глазунов, Ауер, Вержбилович, Зюбель, ван Арек, Єсипова, Блюменфельд.

Сергій Борткевич вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і одночасно — до консерваторії. Теорію музики в нього викладав Анатолій Лядов, а фортепіано — Карл ван Арек, сувора, але дуже шанована людина.

Революційні настрої у студентському середовищі змусили владу закрити університет. Скласти іспити виявилося неможливим через студентські страйки. Відвідуючи збори та мітинги, Сергій Борткевич відчув «подвійність» ситуації та інтуїтивно відчув небезпеку, яка згодом призвела країну до більшовизму та величезних страждань. Він писав: «Як молода людина з гарячою кров’ю, що вітає будь-який прогрес не лише в світі мистецтва, але й у інших сферах людського життя, як людина з трепетним серцем, я незабаром помітив з огидою, що політичний рух «лідерів» на той час був спрямований не на творення, а на руйнування держави. Вони хочуть зруйнувати все, абсолютно не замислюючись, що треба зробити для блага країни».

Сергій Борткевич вирішив залишити університет і до отримання дозволу на виїзд за кордон став волонтером полку ім. Олександра Невського. Він оголосив про це батькові як про доконаний факт. Однак сувора військова служба в суворому кліматі столичного міста була згубною для Борткевича. Він часто хворів і не раз перебував на порозі смерті. Але все закінчилося благополучно. Влітку 1900 року він повернувся до родинного маєтку в Артемівці, поблизу Харкова. Трохи згодом Сергій вирішує продовжити музичну освіту в Німеччині.

КРАЇНА МРІЇ

У Лейпцизі Сергій Борткевич навчається композиції у Соломона Ядассона (Salomon Jadassohn), а після його смерті — в Карла П’ютті (Karl Piutti). Грі на фортепіано — у Альфреда Рейзенауера (Alfred Reisenauer). Борткевич писав: «Рейзенауер був фортепіанним генієм. Він не потребував виснажливих вправ, майстерність приходила до нього начебто сама собою... Він дуже мало навчав і говорив про технічні проблеми. Хоча я й зобов’язаний багато в чому своєму вчителеві, що стосується музики, пізніше я зрозумів, що було б набагато краще, якби я поїхав до Відня, де під керівництвом Теодора Лешетицького (Theodor Leschetizky) міг би позбутися деякої обмеженості техніки, яку я намагався подолати, керуючись лише інстинктом, і витратив на це дуже багато часу». (Цитую за публікацією Стівена Кумбса (Stephen Coombs, www2.hyperion-records.co.uk).

Здійснилася дитяча мрія Сергія Борткевича. Нарешті він живе в Німеччині. Учень Ліста Рейзенауер полюбив свого учня Сергія Борткевича і часто запрошував до себе додому. Це були незабутні часи спілкування з віртуозом фортепіано. Після декількох успішних виступів у студентських концертах Сергій був ощасливлений пропозицією зіграти Концерт ля-мажор Ференца Ліста в Мюнхені під керівництвом Фелікса Вейнгартена (Felixe Weingarten). У консерваторії Борткевич отримав Шуманівську премію як кращий студент-виконавець року і готувався до концерту в Берліні, але хвороба змусила його повернутися до маєтку батьків. Там він зустрівся зі шкільною подругою сестри Єлизаветою Гераклітовою. У липні 1904 вони одружилися. «Тепер я одружений. Почався новий період мого життя»,— зазначив Борткевич. З молодою дружиною він приїхав до Берліна, де прожив десять років. Його перші композиторські досліди завершилися не вельми вдало. Зігравши свій Перший фортепіанний концерт тв.1, Борткевич знищив його. (Щоправда деякі фрагменти використано у Другому фортепіанному концерті.) Тв.2 не було опубліковано й лише 1906 року чотири п’єси для фортепіано тв.3 опубліковано в Лейпцизі Даніелем Разером (Daniel Rather), котрий першим побачив талант молодого композитора.

За ці роки він виступав з концертами не лише в Німеччині, але й у Австро-Угорщині, Італії, Росії, Франції, викладав у консерваторії Кліндворта-Шарвенка. 1914 року, коли почалася Перша світова війна, Борткевич разом з багатьма співвітчизниками змушений був полишити Берлін, який, як він сподівався, мав стати його домом на довгі роки.

НА РОЗДОРІЖЖІ

Незважаючи на принадні перспективи в Санкт-Петербурзі, Борткевич повернувся на Батьківщину до Харкова. Тут він не лише виступає з концертами, але й створює нові твори: Концерт для скрипки з оркестром тв.22, Віолончельний концерт тв.20, «The Little Wanderer» тв.21 для фортепіано, Поезію Поля Верлена для голосу і фортепіано тв.23, Trois Morceaux для фортепіано тв.24.

Перипетії війни і грядущого більшовизму були багато в чому визначальними в долі Сергія Борткевича. Для «нової влади» він залишався «буржуєм», і його разом з матір’ю якось заарештували революційні матроси. Від арешту не врятувало навіть те, що Борткевич був професором Народної консерваторії. Насилу вдалося довести «товаришам», що як професор і музикант він мав право займатися своїм ремеслом. У листопаді 1920 року Борткевич емігрує. З 20 доларами в кишені він опиняється в Константинополі, де наймає кімнату з фортепіано. Після перенесеної малярії він грає концерт у американському коледжі в Бебеку, його прихильно приймають американці і до нього турботливо ставиться багато хто з російських емігрантів. Незабаром Борткевич починає викладати в Греко-російській консерваторії, отримує визнання в суспільстві. Через півтора року Борткевич від’їздить до Відня.

ВИЗНАННЯ

У Відні Сергій Борткевич пише Три п’єси для фортепіано та віолончелі тв.25, Сонату для скрипки і фортепіано, Концерт №2 для фортепіано з оркестром тв.28 для лівої руки (для піаніста Поля Вітгенштейна (Paul Wittgenstein), Концерт №3 для фортепіано з оркестром тв.32 «Per aspera ad astra».

Прем’єри Другого і Третього концертів відбулися у Відні 1923 року (соліст — Поль Вітгенштейн) і 1927 року (солістка — петербурзька піаністка Марія Нешеллер). У Відні виконувалися Симфонічна поема «Отелло» і східна балетна сюїта «Тисяча і одна ніч».

Концерт для скрипки з оркестром уперше прозвучав 1922 року в Празі (соліст Френк Сміт (Frank Smit), а Віолончельний концерт — 1923 року в Будапешті. За ці роки неодноразово багато хто з піаністів у Європі, Північній і Південній Америці виконували Перший фортепіанний концерт, уперше зіграний 1913 року в Берліні Гуго ван Даленом (Hugo van Dalen). Відомий голландський піаніст і композитор Гуго ван Дален (1888—1967) протягом багатьох років товаришував з Сергієм Борткевичем. Вони познайомилися 1910 року, в Берліні, коли Борткевич був професором консерваторії Шарвенка. Борткевич присвятив ван Далену 12 етюдів тв. 29. Гуго ван Дален пропагував музику Борткевича (який помер 25 жовтня 1952 року у Відні, де й похований) в Нідерландах протягом всього життя. Багато разів з величезним успіхом він виконував Третій фортепіанний концерт і Російську рапсодію. Він допомагав Сергієві Борткевичу матеріально у важкі роки його життя. У Королівській книгозбірні в Гаазі є спеціальний архів Гуго ван Далена, в якому зберігається 270 листів, адресованих йому Сергієм Борткевичем.

Після смерті ван Далена 1967 року популяризатором творчості Сергія Борткевича стала учениця Гуго — Гелен Мулголанд (Helene Mulholland). Після її трагічної смерті в липні 2000 року внук ван Далена виконував на похороні твори Сергія Едуардовича.

ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ

Уперше почувши фрагмент Першого фортепіанного концерту, художній керівник і диригент Чернігівського симфонічного оркестру «Філармонія» Микола Сукач «захворів» Борткевичем. Нині він по крихтах намагається зібрати творчу спадщину композитора, якого вважає українським на всі сто відсотків — стільки в тому малому, що вдалося знайти й послухати, українських тем, глибокої інтелігентності та найвищої культури! Микола Сукач вже мріє про фестиваль до 125-річчя з дня народження співвітчизника і про те, що виконання його творів стане обов’язковим у програмі конкурсу пам’яті Володимира Горовиця. Концерт у Колонному залі Національної філармонії 16 травня, де прозвучали Перший фортепіанний концерт і Перша симфонія Сергія Борткевича, для багатьох став прозрінням. І, незалежно від того, чи стане Борткевич українським Рахманіновим, його ім’я заслуговує не лише «реанімації», але й визнання.

Ця публікація не була б можлива без участі небайдужих людей: Миколи СУКА, (Нью-Йорк, США), Багвана ТАДАНІ (Bhagwan Nebhraj Thadani), Вінніпег, Канада, Ваутера КАЛКМАНА (Wouter M.A. Kalkman), Лейден, Нідерланди.