Головний слоган — легальність

Щоб запобігти цьому у новому законі прописано кілька положень, зокрема: вимога обов’язкової ідентифікації політичної реклами, тобто її розміщення під рубрикою «На правах політичної реклами», заборона на розміщення агітаційних матеріалів у інформаційних програмах новин, розмежування партійних і позапартійних ЗМІ. Мас-медіа, що матимуть намір взяти участь у виборчій кампанії, зобов’язані акредитуватися у виборчих комісіях відповідного рівня і у тижневий термін після офіційного оголошення про початок кампанії оприлюднити умови розміщення агітаційних матеріалів, обсяг відведеного часу чи друкованої площі та розцінки.

У статті 13 Закону обумовлюються принципи ведення рекламно-агітаційної кампанії чинним Президентом, народними депутатами, керівниками органів державного управління. У період виборчої кампанії інформація про їх державну, депутатську чи службову діяльність має подаватися лише у формі офіційних повідомлень відповідних прес-служб.

Передбачені також і певні гарантії захисту ЗМІ. Зокрема, заборонено здійснювати планові, позапланові та будь- які інші перевірки засобів масової інформації у передвиборний період.

Контроль за дотриманням закону здійснюватиметься ЦВК, іншими виборчими комісіями та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, які наділяються досить широкими повноваженнями, аж до припинення діяльності керівників чи журналістів і позбавлення акредитації тих ЗМІ, що порушили норми даного закону.

На думку багатьох аналітиків, від того чи буде прийнятий (і чи використовуватиметься) новий закон уже ближчим часом, багато в чому залежатиме, якою стане вже наступна виборча кампанія — виключно війною «чорних» піарівських технологій, чи конкуренцією ідей і конструктивних соціальних проектів.

КОМЕНТАР

Юрій ШКАРЛАТ, завідуючий відділом розробки інформаційних стратегій інформуправління Верховної Ради України:

— Цей проект закону дає не лише визначення всіх суб’єктів виборчого процесу, але й встановлює їх відповідальність як за недобросовісну, так і за фальшиву політичну рекламу. Одним із позитивних моментів цього закону є положення про те, що політична реклама і агітація у державних і комунальних ЗМІ забороняється до початку виборчої кампанії. Тим самим, фактично, фінансовані з держбюджету ЗМІ, виключаються з політичних розборок. Ще один цікавий механізм, запроваджений цим законом, — всі ЗМІ, які хочуть займатися політичною рекламою, мають акредитуватися у виборчих комісіях — від центральної до місцевих. Таким чином, встановлюється певний контроль за подібною діяльністю і передбачається відповідальність за допущені порушення. Звичайно, часом і таких методів буде недостатньо. З досвіду знаю, що керівники деяких видань вважають за краще отримати певну суму одразу, а там — ще невідомо як воно повернеться у суді. Дуже складно, на мій погляд, буде запустити дієвий механізм виявлення так званої прихованої реклами. У цьому питанні і автору законопроекту, і парламенту в цілому ще є над чим працювати. Можливо, є сенс на державному рівні доручити відстежувати законність тих чи інших рекламних кампаній (у т.ч. і в період між виборами) структурам тієї ж Нацради. Це, зрозуміло, додаткові витрати, але на них варто іти, бо шкода, яку наносить суспільній моралі невиправдано агресивна неправдива реклама обходиться набагато дорожче.