КРИЗА IСТИНИ

Щоб краще зрозуміти проблему, треба добратися до її джерел. Для цього спробуймо окинути поглядом картину становлення капіталізму «там, у них». Можна сперечатися, що було раніше: технічна революція чи виникнення ідеології буржуазних революцій, в основі яких були певні філософії. У будь- якому разі, висловлюючись мовою Біблії, можна сказати, що на початку було слово, і цим словом у цьому випадку був «раціоналізм». Раціоналізм як віра в спроможність людського розуму осягати істину, виходячи iз досвіду і досвідом же перевіряючи її; віра в конкретність істини, прив ’яза ність її до обставин і в той же час — у те, що за певних умов істина одна, а не в кожного своя; віра в можливість людей домовлятися між собою на основі пізнання та визнання істини. Раціоналізм, який протиставили ірраціоналізму, містиці та схоластиці попередньої епохи. Раціоналізм був в основі науки нового часу, яка породила технічну революцію, і раціоналізм був на прапорі філософій, що складали основу ідеології буржуазних революцій. Раціоналізм забезпечив розквіт і торжество капіталізму та все те найкраще, що ми хочемо тепер запозичити в «них».

Однак минав час, і епоха торжества раціоналізму на Заході змінилася епохою невіри в нього, змінилася до такої міри, що сьогодення дехто називає новим середньовіччям. І справді, довкола безліч ворожок, віщунів, астрологів, ясновидців, магів та чаклунів із довідкою про закінчення тримісячних курсів окультних наук. Як гриби після дощу, з’являються скрізь усілякі академії, що претендують на високу науковість, але насправді є прикриттям для поширення езотерики, містики та іншого середньовіччя або просто шахрайських контор, а-ля «Роги і копита», призначених для вибивання грантів із довірливих фондів. У гуманітарній сфері кояться речі, порівняно з якими навіть середньовічна догматика може здатися взірцем здорового глузду. Візьмімо для прикладу психоаналіз та психотерапію, яка його успадкувала. Років із п’ятнадцять тому в Ізраїлі відбувся Всесвітній з’їзд психоаналітиків, де було проголошено, що «Фрейд уже не в моді». Навіть у середні віки святі отці-теологи не доходили до такої антираціональної фривольності, щоб заявляти, що Франциск Асизький або Хома Аквінський просто вийшли з моди. Святі отці «обгрунтовували» повалення будь-якого авторитету тим, що він неправильно розумів і тлумачив той чи інший догмат віри. Звичайно, догмат — це догмат, а не раціонально обгрунтоване уявлення, але навіть зовнішній вигляд обгрунтованості таких побудов підтримував у масі хоч якусь повагу до розуму та здорового глузду. А тут — гарненька собі мода: вчора «зачісували мізки» за Фрейдом, сьогодні їх модно укладають за Адлером, а завтра завиватимуть за Юнгом. Однак це ще квіточки. Тепер щодня з’являються по дві новi психотерапевтичнi школи: гешталт-терапія, психодрама, символдрама тощо. Усі вони, як можуть, суперечать одна одній, але й не думають з’ясовувати, хто з них має рацію. У нормальній раціональній науці у фазі генезису також виникають конкуруючi гіпотези. Однак цей стан динамічний: рано чи пізно одна гіпотеза перемагає, інші відкидаються або з’являється нова, що синтезує попередні. А тут навіть Фрейд, який вийшов із моди, в одних вийшов, а в інших, як і раніше, в моді. І взагалі, як і заведено у світі моди, про смаки (тепер це вже смаки, а не істини) не сперечаються. Просто поділили між собою клієнтуру, і кожна школа стриже її на свій манір.

Загалом, підрив віри в можливості раціонального розуму, в можливість розібратися в складних суспільних проблемах і прийти до узгодженого рішення про те, що є добре і що погано для суспільства і як досягнути ліпшого, спричиняє атмосферу громадянської пасивності, в якій добре живеться тільки корупціонерам та ділкам від політики і яка змінюється в потенціалі лише вибухами безглуздої агресивності.

Виникає запитання: чому, якщо це нове середньовіччя прийшло до нас із Заходу, в них усе-таки краще, нiж у нас? Тому що вони пройшли шлях тривалого розвитку (назвімо його по-капіталістичному раціональним), заклали при цьому інститути і традиції, які не зовсім ще встигли поруйнуватися з настанням нового середньовіччя, хоча вони також розплачуються за «занурення в туман», але платять по різнiй цiнi в різних сферах життя. Кожний другий американець лікується в психоаналітика, заздалегідь отруївшись духовною отрутою масового мистецтва, та коли цей же американець переходить до справи, то він починає думати і говорити, як вони висловлюються, «бізнес», тобто цілком раціонально. Набагато більше раціоналізму вони зберегли і в політичному житті, хоча «чорний» та «білий» піар ми запозичили в них, тож і їхнє внутрішньополітичне життя «затуманене» сьогодні порівняно з епохою, скажімо, Авраама Лінкольна. Але не до такої міри, як у нас.

В Україні, як і в Росії, нормальний капіталізм почав розвиватися набагато пізніше, порiвняно iз Заходом, і, ледве почавши розвиватися, змінився 70-рiчною епохою соціалізму. На перший погляд може видатися, що соціалізм ніяк не менш раціональний, аніж класичний ранній капіталізм, тому що він базується на вченні Маркса, а Маркс, як нас учили, був матеріалістом і претендував на наукову обгрунтованість свого вчення, що небезпідставно асоціюється з раціоналізмом. Насправді, марксизм не дуже вже науково обгрунтований і, отже, не такий раціональний, як його намагалися подати його адепти. Однак головне те, що у своїй практичній реалізації в Радянському Союзі марксизм перетворився на догму, мало чим відмінну від середньовічного християнства.

Практика радянського політичного судочинства відрізнялася від аутодафе хіба що масштабом репресій. А заборона генетики та кібернетики як псевдонаук із подальшими репресіями вчених — паралельна забороні церквою вчень Галілея, Коперніка та Джордано Бруно і переслідуванню їх. Тому в Україні та Росії просто не встигли виникнути ті інститути, традиції і менталітет, які на Заході поки що не до кінця зруйновані настанням «нової ментальності». І тому це настання тут набагато руйнівніше, згубніше та небезпечніше, нiж «там, у них».

Але чому сталося «там, у них», це настання нового середньовіччя і чому воно триває? Якщо раціоналізм був такий гарний, то чому вони від нього відійшли? Рiч у тiм, що, як я вже сказав, раціоналізм нового часу виник та розвивався одночасно і як ідеологія (філософія), і як практика (метод) природничих наук. І успіх раціоналізму у сфері природничих наук забезпечував високий рейтинг філософського раціоналізму в масовій свідомості. Однак саме у сфері природничих наук, і передусім – фізики, вже в новітній час виявилися, і чим далі, тим у більшій кількості, феномени, парадокси та протиріччя, які, скажімо, дозволили поставити під сумнів раціональну обгрунтованість самої науки і таким чином — віру в раціоналізм як такий. І у своїй більшості ці явища не мають раціонального тлумачення досі. Як результат, на Заході пишним цвітом розцвіли і зайняли домінуючі позиції філософії релятивістського антираціонального характеру. Щоб дати уявлення про них і не «завантажувати» читача, наведу лише висловлювання відомого в цій галузi Файєрабенда. Він сказав приблизно таке: наукові теорії не більше обгрунтовані, аніж гадання ворожки на кавовій гущі. А торжество цих філософій, заломившись, природно, через мистецтво, спочатку високе, а потім масове, оволодівши цією масою, і створило ту атмосферу, в якій розцвіла «нова ментальність», ментальність нового середньовіччя.

Чи були спроби прихильників давнього доброго раціоналізму протистояти цій хвилі релятивізації у філософії? Звичайно, були. І серед тих, що намагалися це робити, є імена зі світовою популярністю, наприклад, Рассел та цілий ряд його колег з аналітичної школи, а також позитивісти різних мастей, емпірицисти на ін. Але ніхто з них не справився із завданням раціонального пояснення вищезазначених парадоксів сучасних природничих наук. І тому перемога на сьогодні, безумовно, на боці релятивізаторів, що засвідчили, наприклад, два «круглi столи», які відбулися в Москві минулого та позаминулого року і що мали широкий резонанс у засобах масової інформації.

Тож чи є вихід із ситуації? Думаю, в газеті «День» і має тепер розгорнутися дискусія — із залученням не лише політиків та політологів, але й представників інших суспільних та природничих наук — щодо вироблення єдиних наукових підходів до розуміння сучасного стану нашого суспільства, шляхів його розвитку, щоб ми отримали можливість розібратися в складних трансформаційних процесах і перейти до злагоди.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Підтримуючи автора листа в тому, що слід провести дискусію, «День» запрошує вчених, фахівців, наших експертів та читачів узяти в ній участь. Яка філософія, на ваш погляд, має бути в основі програми розвитку нашого суспільства?