«Підгнило щось у Датськім королівстві»

Пролог. Сцена представляє один із парадних залів замку Ельсінор — королівської резиденції й адміністрації Датського королівства. Тут зібрався Двір — родовиті люди країни, високі сановники, вояки, а також Сім’я — король Клавдій, королева, принц Гамлет та їхні близькі друзі. Всі присутні у парадних шатах, шитих золотом; більшість — у синьо-жовто-чорних династичних кольорах; деякі, як бунтівний Лаерт та його прибічники, носять червоне. Двір вражає пишністю, багатством, церемонними манерами; всі люб’язні один з одним, веселі. Красиві жінки, удачливі рицарі, доброзичливі правителі.

Важко повірити, але то тільки оманлива оболонка, бо в дійсності Данія давно перетворилася на тюрму. Там повсюди царює шахрай, там бездарність глумиться над талантом, там розумним править недоумок, а бідний завжди винен. Там те, що називається добром, знаходиться у кігтях зла. Тупий розгул на землях королівства ганьбить датчан в очах сусідів, що, втім, зовсім не хвилює знать. Тільки шляхетний Гамлет, високий духом, сумує, ставить запитання, на які немає відповідей.

Середньовічні стіни замку надійно ізолюють гостей від бурі, що саме шаленіє на землі й на морі, та від ще страшнішої стихії — розлюченого натовпу, схвильованого загадковою смертю царедворця Полонія. Особливо жахає простих людей те, що поховали старого крадькома, вночі, невідомо де, без почестей і не діждавшись приїзду Лаерта — сина покійного. Натовп вирує під стінами Ельсiнора, дев’ятими валами штурмує його підйомні ворота. У парадному залі на те не зважають. Усі з нетерпінням очікують початок турніру, в якому схрестять шпаги два майстри — королевич Гамлет та його колишній приятель Лаерт. І ніхто не підозрює, чим невдовзі закінчиться свято. Не здогадується, що її величність Доля вже приготувала всі розв’язки і що в пишному залі невдовзі розпочнеться банкет смерті.

Лунають труби — починається спортивний поєдинок. Лицемірний король ставить заклад на «свого милого сина», якого смертельно ненавидить, і наказує палити з гармат після кожного вдалого випаду принца. Щиро переживає за сина легковажна королева. Та сама, що вийшла заміж за Клавдія, ще не стоптавши черевиків, у яких йшла, ридаючи, за домовиною першого чоловіка, батька Гамлета. Свита уважно спостерігає за дуеллю, деякі чутливі люди здригаються від грізного передчуття.

У поєдинку, як це часто трапляється у Данії, один спортсмен змагається чесно, спортивною шпагою, тоді як інший, Лаерт, фехтує бойовою та ще й змазаною смертельною отрутою. На цю стратегію підбив Лаерта сам король — заради того, щоб зрештою позбавитися Гамлета. Бо той не тільки справедливо підозрював вітчима у вбивстві, але й був — яке зухвальство! — улюбленцем датчан. Для певності король загодя подбав також про кубок із питвом для Гамлета — додав туди отрути.

Не завжди, однак, все йде так, як планують сильні світу датського. Бідна королева, нічого не підозрюючи, п’є із кубка Гамлета за його перемогу і негайно конає у страшних муках. Присутні думають, що вона зомліла від хвилювання. Лаерт, згідно з планом, ранить Гамлета отруєною шпагою. Після того, однак, супротивники у схватці міняються зброєю, як це трапляється у фехтуванні, і Лаерт отримує смертельну рану, нанесену його власною шпагою. Розкаявшись у підступі, він в останню мить сповідується Гамлету про зговір iз Клавдієм і вмирає, покараний своїм віроломством. Відчуваючи подих близької смерті, хитаючись, Гамлет встигає торкнути отруєним кінчиком шпаги злодія короля, падаючи поряд із Лаертом. За ним — король. До затишного замку Ельсінор наче вриваються сонми привидів, перетворюючи глядачів на бліді непорушні воскові фігури, якi застигли у розцяцькованих рядах.

Серед тих воскових ляльок, на мармуровій підлозі Ельсiнора, як на полі бою, тихо лежать у калюжах крові чесні й безчесні герої датської трагедії. Ті з них, хто плів мережу інтриги, потрапили в неї самі, але потягнули за собою й невинних своїх ворогів.

Трагедiя . На цьому iсторія не закінчується, а, можливо, тільки розпочинається. Не встигли прийти до тями присутні, як знадвору почулися звуки сурм, барабанiв, постріли, брязкіт обладунків. То полководець Фортінбрас, племінник короля сусідньої Норвегії, поспіхом прибув до Ельсiнора, аби зайняти спустілий датський трон. Подивившись на закривавлені трупи датської еліти, відважний Фортінбрас урочисто промовив: «Із великим смутком, але приймаю я своє неждане щастя, бо маю всі права на Датське королівство!»