Тріумф Гребенщикова в Києві
Традиційно навесні, наче ластівки, Борис Гребенщиков з «Акваріумом» прилетів у стольний град — Київ. Про концерт, що відбувся 24 березня в БК КПІ, нічого й казати. Виходить, текст повинен складатися із суцільних компліментів (а як же критика?). І все ж Борису Борисовичу треба віддати належне, оскільки концерт переріс масштаби поняття «шоу». Він був прекрасним, феєричним, енергетичним, витонченим!
«Усе починалося традиційно — з великої тісняви біля входу. Цього разу, правда, організатори змилувалися: хто мав запрошення, проходили через чорний хід...» — так приблизно я й почав би свій репортаж. Однак Гребенщиков цього разу явив світу такий рівень якості своїм виступом, що не хочеться приділяти час «побутовим» дрібницям.
Можна тільки відмітити в цьому плані остаточний його відхід у «прикиді» від довгих ряс і повернення до більш традиційної для слов’янського ока — рожевої сорочки (оманлива народність. Убраннячко від наймоднішого японського модельєра).
Все! Більше про дурниці — анітелень!
Якщо порівнювати з торішнім концертом, то звучання було абсолютно іншої якості. І в нових, і в старих піснях звучало фантастичне, чудове аранжування!
Поліфонічний збіг скрипки, саксофона і синтезатора народжував якусь дивну за потугою звукову хвилю, яка вражала навіть недосвідчені душі. Про бувалих — і говорити не доводиться. Вони, нарешті, відчули, що таке нірвана.
Я насилу можу пригадати таке чисте настроювання апаратури на будь-якому іншому концерті, включаючи мега-зірок на кшталт Джо Коккера. І вперше з газетної шпальти говорю: «Спасибі тобі, звукорежисер! Ти — зразок для наслідування своїм колегам!» Адже буквально ніщо, ну зовсім ніщо не дратувало. Нічого не брязкало, не гуркотіло, не фонило, не глушило. Майже студійне звучання. Але це «майже» — зі знаком плюс. Це — магія живого дихання виконавця. Його безпосередньої близькості з народом. Якщо користуватися термінологією східних єдиноборств — «повний контакт». Сталося співпадіння «коливань» творця і слухача.
У нових речах радісно виблискували афористично-поетичні знахідки. На зразок: «Краса завжди дається нелегко», «А росіянам за кордоном іноземці ні до чого», «Якщо хочеш сказати слово, спробуй використати рот»...
Вже неодноразово стверджувалося, що Гребенщиков досяг «піку своєї творчості». Але кожного разу переконуєшся, що став свідком ще одного злету. Потім іще.
Тому порівняю для наочності його могутній талант з тібетськими Гімалаями, де піків — дуже багато. До того ж Гребенщиков останні роки унадився тягатися в Тібет. Може заразився?
Єдине, що засмутило, це що концерт раптово обірвався. Не в тому значенні, що він був нетривалим — свої дві години Борисич відпрацював, — бажалося більше. Так не хотілося, щоб ця святкова феєрія закінчилася! Не звільнившись до кінця від гіпнозу великого мистецтва, я ледве улюбленого кашкета в залі не «посіяв», а дівчина в сусідньому ряду — мобільний телефончик.
Тому що не можна так різко — бац — завершувати концерт, тільки один раз вийшовши на «біс». Організм слухача не витримує!
Але нічого, будемо сподіватися. Як говорила Фрекенбок про Карлсона: «Такий милий! Він полетів! Але обіцяв повернутися!»
