Фіделія

Товариш Фідель Кастро Рус — надзвичайно цікавий співрозмовник. Окремі інтелектуали видавали навіть цілі книжки бесід із полум’яним революціонером. Тепер у можливості товариша Фіделя базікати годинами міг переконатися президент Російської Федерації. Візит Володимира Путіна на Кубу висвітлювався російськими ЗМІ — маю на увазі насамперед ЗМІ офіційні — як великий зовнішньополітичний успіх Росії.

Я погоджуюсь із цією оцінкою. Це дійсно успіх. Успіх у створенні ілюзорної Росії, яка все більше й більше нагадує Радянський Союз — звичайно, як маленька онука може нагадувати старигана-дідуся: наклеїть собі бороду з вати, одягне величезні чоботи на ніжки й удаваним басом піде сварити батьків. Смішно, звичайно, поки дівча не почне передражнювати небіжчика: ми ото, доньцю, його вчора поховали, а ти знову бігаєш із наклеєною бородою, як цап. Припини!

Хто запропонує припинити Володимиру Путіну? Адже він керує країною, яка існує насправді — країною із величезними господарчими і політичними проблемами, гігантським зовнішнім боргом, неструктурованою економікою... Ці проблеми потрібно вирішувати вже сьогодні, поки є сприятлива можливість, створена високими цінами на нафту. Час, тим часом, гається на ухвалення сталінського гімну і на розмови зі старим приятелем Леоніда Брежнєва. Молода — за політичними мірками, звичайно — людина, російський президент виглядає все більш і більш несучасним.

Він навряд чи усвідомлює це. Для нього гімн чи Фідель Кастрo — це повернення до «величі». Те, що ця велич не допомогла Радянському Союзові уникнути глибокої кризи й розвалитися, президента наразі не обходить. Під звуки цієї музики, під повідомлення про цьом-цьом із Фіделем Кастро йому було добре — там, у НДР, резидентом наймогутнішої у світі розвідки... В цьому розумінні Володимир Путін дійсно неймовірно схожий на своїх виборців, які ностальгують за минулим... Він — радянська людина і вже тому — народний президент. Однак чи не є обов’язком лідера бачити хоча б трішки далі за тих, хто віддав йому свої голоси?