Самоствердження через Великий спорт – хибний шлях!

Пишу вам з надією, що мої думки про спорт, точніше, про Великий спорт, стануть предметом обговорення.

Сам я в юності був спортсменом, скоріше фізкультурником, мав розряди. Це дозволило мені легко перенести армійську службу (3 роки), навчання в Політехнічному інституті, роботу сприймав легко і з цікавістю. Іншими словами, я був підготований до життя. Але це тому, що в мене не було перевантажень при заняттях спортом.

Якщо уважно вивчити проблему великого спорту людині неупередженій, то з’ясується, що справи тут iдуть так собі. Передусім — для спортсменів створюються умови на грані найвищих фізичних і емоційних перевантажень. Про це найкраще може сказати спортивна медицина. При фізичній і моральній втомі мають місце найсильніші травми, часом безповоротні і невиліковні. А емоційні стреси? Особливо за умов, коли спорт дуже помолодшав і по суті виступають діти. Хто візьме на себе відповідальність за ці травми? Тренери, для яких важливіше за все результат? Чи держава, яка тільки і б’є в барабани, щоб самоствердитися в світовій спільноті за допомогою спорту?

Таким чином, з погляду справжнього фізичного здоров’я, великий спорт для нації — не той шлях. Інший аспект цієї проблеми — те, що великий спорт це, передусім, великий бізнес. А раз так, то тут є все — продажні судді, продажна гра (договірні) і подібне. Допінги і лікарські «помилки», і багато того, з чим не хотілося б, щоб стикалася незміцніла молодь. Одним словом, справа брудна.

Цікава деталь. Як і годиться, в бізнесі біля бюджетних грошей товчуться натовпи «біляспортивних» діячів. За газетними відомостями, при двохстах спортсменах поїхало до Сіднею від України стільки ж тих, хто не бігає й не стрибає. Цікаво, невже вони кожному спортсменові шнурували капці? Ось це — ганьба! Для найбіднішої країни зробити такий подарунок. Упевнений, що загальний кошторис цього вояжу до Австралії ми не дізнаємося ніколи, тому що його підписували посадові особи високого рангу. Не там вони шукають славу нашої країни!

Де ж вихід? Мені думається, що головне для нас, для здоров’я нації, це, не побоюся цього заяложеного поняття, — масовий фізкультурний рух. І саме тут потрібна підтримка держави.

Я дуже вдячний редакції, що вона підняла цю тему, зацікавила мене, загалом, далеку від спорту людини. З особливим «задоволенням» я подивився на фотографію (в номері за 10 жовтня) пана Самаранча, при потуранні якого олімпійський рух загруз у хабарництві та інших «художествах».