Приймальник-розподільник як шанс

За демографічними показниками, діти вулиці — це діти віком від 9 до 15 років. За статистикою, більшість із них — хлопчики (їх удвічі більше, як дівчат). Термін перебування дітей на вулиці залежить від їхнього віку. Серед наймолодших він становить півроку, серед найстарших — 5 — 7 років.

Вуличних дітей можна поділити на три групи: безпритульні діти (50%), ті, які не мають постійного місця проживання, більшість із них залишилася без батьків; бездоглядні діти (40%), причиною втечі з дому котрих є соціально неблагополучна чи вторинна сім’я — вітчим або мачуха; діти з девіантною поведінкою (10%) — ті, котрі тікають з дому, але поводять себе так, щоб їх знайшли (така поведінка виникає внаслідок реакції протесту на певну ситуацію, що виникла вдома чи в школі).

За різними даними, більше як половина дітей, що вчинили злочин, росли в проблемних родинах: кожен третій підліток- правопорушник має неповну сім’ю, 14% дітей — члени сімей алкоголіків, у 4% неповнолітніх злочинців батьки ведуть аморальний спосіб життя, а в 10% підлітків родичі були позбавлені волі. Відтак немає чого дивуватися з великої кількості малолітніх правопорушників у нашій країні. Це явище є цілком закономірним. Та хоч би якими були його причини, часто заведено вважати таких дітей пропащими, від яких уже не чекають нічого доброго.

Проте, на щастя, так думають не всі. Заступник начальника приймальника-розподільника для неповнолітніх ГУ МВС України м. Києва Таміла КРАВЧУК переконана, що в кожної дитини, навіть якщо вона зробила помилку в житті, є шанс.

— Таміло Петрівно, які категорії дітей утримуються в приймальнику-розподільнику?

— Приймальник-розподільник для неповнолітніх (ПРН) є спеціальною установою для тимчасового утримання окремих категорій неповнолітніх віком від 11 до 16 років, яких необхідно ізолювати. У нашому закладі перебувають три основні категорії дітей: ті, що вчинили у віці 11 — 14 років суспільно небезпечне діяння (за постановою органу дізнання, слідчого, санкціонованою прокурором або за постановою суду); діти, які згідно з рішенням суду направляються в спецустанови для неповнолітніх; ті, які самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

— Більшість правопорушень серед неповнолітніх скоюється безпритульними дітьми, які живуть на вулиці. Які основні причини існування такого явища, як вуличні діти?

— Питання бездоглядності набуло соціального характеру. На жаль, чим далі, тим більше погіршується соціальне становище людей, особливо в сільській місцевості. Люди позбавлені можливості забезпечити своїх дітей, тому ті йдуть шукати кращої долі. Серед інших причин — неповні й неблагополучні сім’ї та пияцтво батьків. Це призводить до того, що дитина не тримається своєї домівки, бо не має догляду, належної уваги, контролю батьків за навчальним процесом у школі. Діти йдуть у пошуках кращого життя до великих міст, у Дніпропетровськ, Одесу, Київ тощо. Найпопулярнішими в Києві місцями для вуличних дітей є Гідропарк, Залізничний вокзал, узагалі місця, де збирається багато народу.

Існує таке поняття, як жебракування дітей. Це і є їхнім основним шляхом виживання. Прикро про це казати, але діти вже адаптувалися, пристосувалися до таких умов життя. У них є місця для ночівлі — в ящиках, старих холодильниках, під залізничними платформами. Є свої лідери, виробилися власні традиції. Наприклад, кожен має за день роздобути певну кількість грошей для спільної вечері.

— Яка робота проводиться в приймальнику-розподільнику з дітьми чи існує певна програма адаптації?

— У нас є психологічна служба. У своїй роботі з дітьми психолог виходить, насамперед, із того, що діти за своєю суттю добрі від природи. Це вже згодом, після перебування на вулиці, в жорстоких умовах, вони озлоблюються, замикаються в собі. Тому, потрапляючи до нас, дотримуються «вуличної» психології, мовляв, треба завжди триматися напоготові, бо хтось може скривдити. У нас працює служба вихователів, завдяки яким діти цілодобово перебувають під наглядом. Лідерство в приймальнику- розподільнику не допускається. Усі діти рівні, незалежно від того, що привело кожного з них до нашого закладу. Ми намагаємося пояснити дітям, що вони зробили помилку, оступилися, але це не означає, що на їхньому майбутньому поставлено хрест. Часто трапляється, що мати чи батько дитини пиячать, ображають її. Проте, в принципі, батьків не вибирають — ми пояснюємо це дітям щодня. Треба любити своїх батьків такими, які вони є. За той час, поки діти перебувають у нашому приймальнику-розподільнику, ми намагаємося зорієнтувати їхню поведінку на майбутнє.

Як в усіх звичайних школах, з 1 вересня по 25 травня в нас відбувається навчальний процес, кожна дитина має відвідувати заняття. Ми уклали договір із Київською школою соціальної реабілітації, до нас приходять учителі і викладають дітям. Математика, скажімо, в дітей не викликає особливого захоплення. Знання більшості з них обмежуються вмінням порахувати гроші. Улюбленим предметом є географія, і це не дивно, зважаючи на їхній спосіб життя.

В обов’язковому порядку ми розповідаємо дітям про закони України, про кримінальну відповідальність за скоєння правопорушень. Адже якби дитина знала, що чекає на неї за, наприклад, кишенькову крадіжку або пограбування кіоску, то перш ніж це робити, добре подумала б. Багато правопорушень скоюється дітьми лише тому, що вони не знають, яка за це буде відповідальність.

У нас є традиція: всі діти обов’язково вчать Гімн України. Крім того, в приймальнику розроблено сценарії заходів на кожен день, як-от «Символіка України», «День Шевченка» тощо. Проводяться дні родини, дні матері. Ми приділяємо велику увагу і народознавству. Одна з наших виховательок — Пархоменко Марія Михайлівна — знає всі обряди і традиції українського народу. Її розповіді нікого не залишають байдужими — після уроків народознавства у дітей на очах сльози.

Дитина має розвиватися гармонійно. Обов’язково щодня проводиться зарядка, командні ігри під час прогулянок. Ми заохочуємо дітей до занять спортом. Вони грають у футбол, волейбол. Для духовного виховання в нас є невелика капличка. На Пасху, Різдво в приймальник-розподільник приїздять священики з Києво-Печерської лаври. Нещодавно відбувся обряд хрещення дітей. Хрещеними батьками зголосилися бути працівники закладу.

— Які заходи проводяться в приймальнику-розподільнику, враховуючи специфічні потреби дітей?

— У приймальнику розроблено свою методику проведення заходів із неповнолітніми. Виховні години — це традиція закладу. Їхню тематику вихователі підбирають, ураховуючи категорію дітей, яка в нас перебуває. Наприклад, розповідаємо їм про шкідливість куріння, про «чуму ХХ століття» — СНІД, про різні венеричні захворювання, про методи їх попередження. Важливо розповісти доступно, щоб діти не скептично, а серйозно ставилися до таких речей. Тому ми розробили програму, згідно з якою проводимо виховні години в ігровій формі. Звичайно, немає стовідсоткового результату, але добре, коли дітьми сприймається хоча б третина цієї інформації, і якщо це стане їм у пригоді в майбутньому.

— Як ви вважаєте, чи є шанс у дитини, яка певний час прожила на вулиці, в жорстоких умовах, стати повноцінним членом суспільства?

— Іще раз повторюю, що кожна дитина від природи добра та лагідна. Було б чудово, якби самі батьки це побачили і намагалися розвивати у своїх дітях добро. Кожна людина, навіть якщо вона зробила помилку в житті, має шанс бути повноцінним громадянином України. Дуже важливо, щоб люди зрозуміли, що наш заклад — це не в’язниця для малолітніх. Це специфічна дитяча установа, яка одним допомагає повернутися додому, іншим — вирішити певні проблеми, наприклад, із влаштуванням в інтернат. Що ж до тих дітей, які скоїли правопорушення, то приймальник-розподільник є для них певним етапом, щоб зрозуміти, що спонукало їх до порушення закону. За 30 днів перебування дитини в розподільнику ми намагаємося розібратися самі й роз’яснити їй, чому так сталося, знайти причини скоєння правопорушень, зорієнтувати її на майбутнє — як треба поводитися, щоб надалі цього уникнути. Ми пояснюємо дитині, що в неї є вибір — повернутися додому і жити нормальним життям разом із батьками, ходити до школи чи знову братися до старих справ. Тут вони отримують шанс, так би мовити, квиток у нормальне життя. Будемо сподіватися, що кожен із них скористається ним.