Міжнародний день музеїв та «ОДА МЕХАНІЦІ ТА СТАНУ ГРИ»

Попри те, що «музеї працюють не лише на Міжнародний день музеїв», як про нескінченний потік відвідувачів відгукнулася одна з колег-музейниць, усе ж сплеск цікавості відбувається щороку саме з цієї нагоди. Чому? Імовірно, що усе ж важить та додаткова програма, яку готують до свого професійного свята музеї, а не суто безкоштовний вхід, бо така можливість трапляється частіше, ніж раз на рік.

Що аж такого цікавого запропонував 17 травня, в рамках родинної суботи, присвяченої Міжнародному дню музеїв, Державний політехнічний музей імені Бориса Патона при КПІ імені Ігоря Сікорського, що це надихнуло поділитися з читачами «Дня»?

Вже традиційно для родинних субот, які започатковано в цьому музеї з грудня 2024 року, було декілька мистецьких та технічних майстеркласів – в рамках виставки «Чарівний світ Като Лукач. Графіка. Дизайн. Ілюстрації» (діє з 24 квітня по 20 травня) молодші відвідувачі мали змогу обрати для себе ту чи іншу «спеціалізацію», згідно свого вибору та за модерації ведучої цього майстеркласу роздивлялися відповідні зразки творчого доробку Като Лукач, розуміли певні підходи до композиції чи то рекламного плакату, чи то дизайн державних фінансових знаків, чи то ілюстрації до казки – і вже тоді починали створювати власні шедеври. В рамках роботи виставки «Ода механіці та стану гри» (діє з 15 травня до 05 вересня) відбувалося одразу декілька активностей – грали з конструктором, і набудували найрізноманітніші споруди, які потім додали на подіум з іграшковою залізницею, аби поїзду цікавіше було бігати по колу; складали мозаїку, запускали вертунці та ловили кульку «ложечкою». Додаткове знаряддя для цієї частини забав (а ще і 36 механічних іграшок в якості експонатів) передав Державний музей іграшки при МОН України як один із співорганізаторів цієї виставки. Звісно, що запуск іграшкової залізниці, який відбувався 6 разів протягом святкового дня, щоразу викликав вибух цікавості та радості як дітей, так і дорослих. Варто зазначити поважний вік цієї іграшки – її виготовили 1958 року – і настільки ж поважні габарити (колія займає площу 360 см на 180 см, і по ній рухається локомотив 30 см в довжину та 13 см висоту; скласти потяг можна як з вантажних, так і з пасажирських вагонів). З цих параметрів розуміємо, що така іграшка була не для широкого вжитку (хоча б через розміри квартир), і тим цікавіше побачити її зараз, а завдяки зусиллям наукових працівників Державного політехнічного музею, ще і у працюючому стані. Також варто зазначити, що насільки ж теплі емоції викликає набагато простіший, здавалося б, експонат, з колекції Державного музею іграшки, на цій виставці – іграшка «Курочки, що клюють», яких в м. Алушта випускало наприкінці 1970-х – початку 1980-х років ВО Таврія, і всі відвідувачі, чиє дитинство припало на той час одразу вигукували: «О, і у мене такі були». (Іграшка складається з ручки та майданчика з вмонтованими в нього фігурками курей з рухомими шиями (на завісах). До кожної птахи прив'язано нитку, що через отвори в майданчику проходить донизу. Далі нитки з'єднуються в єдиний пучок і закріплюються на кульці-грузилу. Гра полягає у регулюванні швидкості «скльовування зерняток»).

Свій внесок в інтерактивність діяльності виставки «Ода механіці та стану гри» зробив і третій співорганізатор – Кафедра «Конструювання машин» Навчально-наукового механіко-машинобудівного інституту Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського, надавши стендові прилади для виготовлення лекал евольвентного зубчатого колеса. Спочатку діти і дорослі з деякою пересторогою ставилися до запросин модераторки цієї активності, бо хто ж з-поза кола студентів чи викладачів цієї кафедри розуміє значення слова «евольвента»? (Евольвента – це крива, яку описує точка на туго натягнутій нитці, коли вона розмотується зі стаціонарного кола (основного кола)). Та краса зразку такого лекала і приязність модераторки усе ж переконували ризикнути – і на 10-15 хвилин усі, і ті, хто виконував завдання, і спостерігачі, поринали в своєрідний медитаційний стан, бо рухи однотипні, темп рівномірний, лінії тонесенькі і складають примхливий візерунок, який в підсумку окреслює унікальну форму зубців. Забава ця виявилася цілковито інклюзивною як за віком, так і за статтю відвідувачів.

Як зазначає команда кураторів виставки «Ода» унаочнює тезу «Науковці – ті ж діти». Розібрати на частини. Зазирнути досередини. Перевірити, а що буде, якщо? Усе це – про стан гри, спільний для дитини і для науковця-дослідника-винахідника.

Усього «Ода механіці та стану гри» пропонує увазі своїх відвідувачів понад 90 цікавинок – рухомих іграшок (з колекції Державного музею іграшки та Державного політехнічного музею), техніки (з колекції Державного політехнічного музею) та навчальних механізмів (з колекції Кафедри «Конструювання машин»). Вартує окремої уваги той факт, що більшість з експонованих навчальних механізмів створена ще 1880-х років німецьким інженером Францем Рело саме з просвітницькою/ навчальною метою. «Близнюки» цих моделей перебувають в колекціях музеїв технічних університетів Європи та США, а також і в КПІ. Усе це поєднано в 11 тематичних комплексів, розміщених «в тілі» постійної експозиції, тобто являє собою своєрідний квест, підказками в якому слугують експлікації з брендованим написанням назви виставки.

Що куратори прагнули «проспівати», поєднавши три колекції в одній «оді»? Механізми – ніби літери з абетки. У які слова їх скласти – створити той чи інший технічний засіб, а чи – іграшку? Як одні та інші подібні «слова» змінять наш світ, якість життя? Коли бачимо поруч верстат токарно-гвинторізний із ножним приводом (до слова, це ювіляр на виставці, історію життя котрого можна почитати поруч з ним) та швацьку машину із ножним приводом “ORIGINAL VICTORIA”, то що спільного можемо помітити? Які «літери» в цих «словах» співпадають, окрім цього самого ножного приводу? Відповідь на це питання дають експонати з колекції кафедри, які розташовані поруч, – і це моделі механізмів саме авторства Ф. Рело. І увесь цей комплекс передає нам вітання з кінця ХІХ ст.

Зайчик – один з улюблених персонажів, коли йдеться про щасливе дитинство. Зустрічаємо зайчиків як у казках, так і серед класичних механічних іграшок з заводним пружинним механізмом та навіть у назві дитячого велосипеда. Дарує зустріч саме з такими двома зайчиками – механічною іграшкою 1960 р. «народження», яка досі вправно стрибає та б’є в тарелі (можемо пересвідчитися в цьому за посередництва відеофільму, відтворюваного на виставці) та велосипедом дитячим «Зайка-3М» (серійно виготовлявся Львівським мотозаводом 1980-х роки). Моторизовані родичі велосипеда – мотоцикли – популярні і в іграшковій версії, що також відображено на виставці. Справжні представники цього роду стоять поруч як частина постійної експозиції Державного політехнічного музею, згадка про діяльність Київського мотоциклетного заводу.

На відкритті виставки одна з кураторок зробила наголос на тому, що «Ода механіці» як синоніму самого життя (бо воно – рух, і рух саме матеріальний, а це і є механіка) неможлива поза «оди стану гри», бо «усі великі відкриття – це сміливість йти шляхом, яким до тебе ніхто не ходив, прийняти будь-які несподіванки, бути водночас розслабленим та активованим, долати життєві виклики з відчуттям легкості, креативності та емоційної рівноваги».

Усі створені людиною механізми наслідують рухи живих істот. Інколи і візуально їх нагадують. Уся звична нам якість життя – наслідок дослідження законів механіки (в природі) та їх широкого застосування в штучно створеному працею людини світі.

Переконатися в цьому надає можливість виставка, підготована блискучою командою кураторів та консультантів від трьох співорганізаторів – Ольга Зайченко, Юлія Кобас, к.т.н. Павло Проценко, Юлія Плівак, Іван Закревський, Наталія Писаревська, Тетяна Пржегодська, д.т.н. Юрій Данильченко, PhD Костянтин Заставський, PhD Андрій Середін.

Переглянути виставку (самостійно або з кураторською екскурсією та/або майстеркласом) можна за адресою проспект Берестейський, 37 (це територія КПІ), корпус 6.

Ольга Зайченко