ЄС «пом’якшується» щодо югославських компаній
Сто дев’яносто компаній, занесених до «білого списку», — югославські лідери у фармацевтиці, харчовiй промисловості, електротоварів і дочірні компанії «Сіменса», «Еріксона», «Вольво» та інших гігантів. Після чого виникає запитання — а чи не за їхніми наполяганнями зроблено ще одну наче б поступку Югославії? Коли йдеться про ринок та перспективи чималих прибутків, у політиці зазвичай з’являються нові акценти. Повністю втрачати югославський ринок жодній з провідних західних компаній, очевидно, не хочеться. І цілком може статися, що цього знову «не помітять» українці, які потім бідкатимуться, що знову їм не надали преференцій i пільг попри всі миротворчі звершення та чималі втрати від дії міжнародних санкцій — як уже було пiсля закінчення війни в Боснії...
До списку компаній, до яких не застосовуватимуться санкції, не потрапили ті, що займаються забезпеченням пальним, виробництвом військової техніки i обладнання, а також банки та фінансові компанії. Це пояснюється досить просто — багато з них дійсно контролюються людьми, близькими до Мілошевича. З яким, як і з сотнею інших високопоставлених югославських функціонерів, Захід знатися сьогодні, коли вже рік немає війни на Балканах, категорично не хоче.
З одного боку, як вважають деякі експерти, всі останні кроки Заходу свідчать про те, що в Югославії намагаються створити середовище, яке б природним чином призвело до зміни правлячого режиму. Для цього, можливо, будуть надаватися пільги деяким югославським підприємцям, банкірам, які б висловили бажання підтримати інші політичні сили. «В Югославії певною мірою створюється «дейтонська ситуація» — на прикладі боснійської, яку було зафіксовано дейтонськими угодами», — такою була думка одного з фахівців. Виходячи з чергового рішення ЄС, з цим можна було б погодитися.
З iншого боку, очевидний парадокс: жорсткі санкції, які діють проти Белграда, не ослаблюють позицій нинішнього керівництва країни, і не посилюють опозицію, яка так і не розробила досі чіткого й зрозумілого для всіх плану дій. Нові вибори, якщо вони будуть проведені за нинішніх умов, зможуть лише зафіксувати статус-кво — за умови повної відсутності рівних можливостей для всіх кандидатів, очевидного небажання Мілошевича віддавати владу кому б то не було і за будь-яких умов. І очевидної недовіри великої частини югославського суспільства до будь-яких західних ініціатив після косовської кризи.
