Вибір без вибору

Україна між Заходом і Росією. Сама по собі постановка питання означає необхідність якогось вибору, якоїсь чіткої орієнтації. І сама постановка цього питання приводить до висновку, що за майже дев’ять років незалежного існування цей вибір, принаймні, багатьма так і не зроблено. Хоча має право на існування й інше питання — а чи є ця проблема головною для сьогоднішньої України? Останніми роками дуже багато говорилося про «європейський вибір України», який начебто полягає в прагненні держави повністю інтегруватися до так званого євроатлантичного простору (політично, економічно, соціально і т.д.). Реальних успіхів на цьому напрямку — зовсім небагато. Захід поки що не надто схильний сприйняти «як рідну» саме сьогоднішню Україну. На те є безліч причин. І нинішній стан української економіки, яка з кожним роком все глибше впадала в кому, і психологічне несприйняття багатьма України як чогось окремого від Росії, і далеко не в останню чергу — зрозуміле небажання Заходу псувати відносини з Москвою. Останнє видається неминучим в разі реального зближення між Заходом та Києвом.

«До Європи — разом з Росією!». Досить популярне гасло і серед населення, і серед політиків. І не було б у цьому нічого поганого, якби не пара моментів. По-перше, Україна та Росія задекларували різні напрямки свого розвитку — відповідно, в них різні інтереси (яким інколи ніхто не заважає співіснувати), різні «вагові категорії», різне бачення картини світу. Росія ніколи не ставила собі на меті вступ до Європейського союзу — бо це просто нереально. Росія не проти повернутися до двополюсної системи міжнародних відносин, але з тим, щоб самій формувати один з полюсів. Деяка перестановка акцентів, почута днями і висловлена фразою «До Європи — разом» на одній з конференцій у Києві, навряд чи означає щось інше, крім простого усвідомлення деяких речей. Очевидно російське керівництво поступово починає розуміти, що Росія не є ні Радянським Союзом, ні царською Росією з їхніми можливостями у відповідних системах координат. Підсилитися вона може лише за рахунок колишніх складових частин імперії. Можна лише здогадуватися, наскільки неминуче за такого розвитку подій повне підпорядкування інтересам російської політики і російських еліт відповідає інтересам України та її керівництва, яке декларує бажання залучити державу якраз до західної орбіти, зробити її частиною західного світу.

Сам Захід, мабуть, без особливих вагань погодився б «віддати» Україну під повний російський вплив, якби не страх перед посиленою Росією. Втім, абсурдність тези «до Європи з Росією» полягає і в тому, що Україні не потрібно йти до Європи, вона в ній була, є й буде, навіть коли в когось є сумніви або небажання глянути на карту.

Чому Росія вирішила «обрати» Україну — очевидно.

Чому Захід явно не в захваті від ідеї включення України до свого простору — теж. Не зовсім зрозумілим залишається лише те, чому ні політичні заяви, ні теоретичні конференції ніяк не проявлять одного дуже простого моменту. В сучасної України немає вибору між Заходом і Росією.

В неї є єдиний можливий вибір: бути чи не бути, як і дев’ять років тому. Сильна, розвинута країна може вирішувати, образно кажучи, що краще — «фольксваген» чи «москвич». Але такою країною треба стати. І в цьому й може бути вибір.