Зубний біль паралельної політики
Чи помічали ви, що людей, які уособлюють державну владу, об’єднує щось, чому важко дати назву? Вони немовби пройшли таке собі прокрустове ложе, де підганяють під шаблон не зріст, а мозок. Однаково різні, повні і підтягнуті, лисі й чубаті, ці люди «мислять» державними категоріями, використовують шаблонну термінологію, зрідка намагаючись виділитися з натовпу собі подібних. Ці спроби, як правило, не приносять вагомого результату, оскільки в уявленні більшості громадян усе це відбувається по той бік життя в якомусь паралельному вимірі, який існує за власними законами.
Ми і Вони. Розмовляємо різними мовами, сповідуємо різні якісно і за напрямом цінності. Розвиваємося незалежно, стикаючись у просторово-часових переходах, що спiвпадають з грошово-кадровими потоками. Референдум не просто показав існування цих двох вимірів, а й оголив усю глибину провалля між нами і ними, яка не поменшала за роки так званих демократичних перетворень бодай на сантиметр. Та от що цікаво. Поки передова інтелігенція засмучується з приводу сірості та безхребетності обивателя, який, на її думку, не здатен протистояти владному маніпулюванню, оцей обиватель без поспіху починає виходити з дитячого віку і все швидше відривається від мамчиної циці. Незважаючи на те, що Україна як держава досі існує в дитячій стадії з постійним бажанням припасти до кого і до чого завгодно — від російських газу й електроенергії до чиїхось грошей чи ідей — громадяни все впевненіше роблять свої перші самостійні кроки, далі й далі відриваючись від паралельного політичного світу. При цьому вони сповнені мудрості й терпіння. А це полягає в тому, що на державу і владу вже мало сподівань, до них починають пристосовуватися, їх починають активно, з повною мірою своєї працьовитості і таланту використовувати. Ілюзії влади мені симпатичні. Вона думає, що наївний народ її не завжди розуміє, не достатньо їй вірить і що це вона ним користується як і коли хоче. Проте економіка, і тіньова зокрема, підтверджує, що не все так просто. Громадяни смиренно і натхненно дозволяють владі наполегливо боротися за їхнє щасливе життя. Навіть більше, вони їй активно в цьому допомагають, з усмішкою ласкавого теляти, яке, як відомо, завдяки лагідності своїй від будь-якої корівки молочка поцупить. Зрештою, що людям варто кинути до урни ще якогось папірця — та нічого! На, дорога і державна владо, візьми і відчепися — не до тебе.
Наші дороги продовжують стрімко розходитися, тому що мета і завданя нас не об’єднують і не можуть об’єднати — вони просто-напросто різні. Наприклад, виступив нещодавно міністр сільського господарства з паралельного вимірювання і сказав, що треба розвивати його цукрову галузь, а для цього підняти оптову ціну на цукор до двох гривень за кілограм. Та де ця галузь, а де ми? Вона там, у паралельному світі. Хіба є в Україні хоч один громадянин, зацікавлений у такому розвитку? Немає жодного. На нас воно відіб’ється тільки негативно. Люди їстимуть менше солодкого, позбавляться роботи в галузях, які використовують цукор як сировину для виробництва, і в них з’являться не тільки йодозалежні, а і глюкозозалежні захворювання. Що б ми не робили, на які б мітинги не ходили, це нічого не дасть. І тільки тоді, коли не громадяни, а їхні окремі галузі стануть схожими на жертви голодомору, хтось із реформаторів скорботно похитає головою і скаже, що припущено прикрих прорахунків. Старшого колгоспника призначать багатим у якусь комерційну структуру, а на нового «голову» покладуть обов’язки виправляти ситуацію. Із цінами на хліб громадяни вже впоралися, і поки хлібна промисловість повільно агонізує, ми переходимо на домашню випічку хліба. Цей процес прикрих прорахунків, що постійно повторюється, нагадує зубний біль, який лікують клізмою.
Певна річ, ефективність такого лікування адекватна діагнозу, який ставлять без урахування очевидних симптомів. Наприклад, такого, що всіх прорахунків припускаються не з різних, а з тієї самої причини. А саме тому, що в розрахунках не враховують громадян і їхніх матеріальних інтересів. Усі реформатори планують розвивати державу десь там, поза нашими гаманцями, зазделегідь спустошеними нереальними податками і в багато разів завищеною вартістю функцій життєзабезпечення. І, як результат, неефективність усіх зусиль і рішень влади зростає в геометричній прогресії. І якими б цифрами зростання нас не годували, достатньо подивитися на будь- який вуличний щит із курсом обміну долара, як відразу все стає зрозумілим. Вдумайтеся: 60% працездатного населення із середньою зарплатою 200 гривень годують 100% населення при вартості споживчого кошика в 600 гривень. Так скільки ж коштує долар?.. Які 5 гривень? Не менш ніж 15! Просто відображає цей курс не стан економіки, а рівень владного впливу на фінансові потоки. Тому, як би благородно і розсудливо не лунали заклики пані Тимошенко про оплату енергоресурсів, вони залишаться там, у паралельному вимірі. Оскільки тарифи на них зробили заручниками, злодіями і боржниками держави всіх, включно з літніми і немовлятами. Навіщо нам поділ енергоринку, який відбувається десь там? Нам все одно, хоч подаруйте цю газову трубу Путіну на день народження. Ми байдужі, бо безсилі вплинути на це і розуміємо, що нічого не зміниться для нас, навіть якщо завтра всіх боржників енергетичної галузі від’єднають і виконають усі вимоги віце-прем’єра. Енергію не купуватимуть, люди замерзнуть узимку, але все одно не заплатять, тому що нічим заплатити. У це нiяк не можуть повірити реформатори. Вони переконані, що в нас є гроші, що це ми — тіньова економіка. Насправді ж це не так. Тіньова економіка існує дуже давно в третьому паралельному вимірі, і спроби влади отримати доступ до її фінансових потоків через нас є безнадійними. Оскільки цей дуже нечисленний третій світ має в сто разiв більше точок дотику із владою, ніж ми. Усі зусилля влади в боротьбі з нею — то не більш ніж етюди з риторики, за якими прозирає один інтерес — відібрати гроші. Не знаю, що вчинять «тіньовики», а я б не віддала й копійки. Нема кому віддавати. Немає господарів у державі. У господаря навіть батрак ситий, а в нас тільки батраки тіньовикiв з голоду не пухнуть.
Паралельний світ продовжує стандартне лікування стандартних прорахунків. Не в змозі відмовитися від права маніпулювати нашими грошима, він готується до наступної клізми в енергетичній галузі. Переконана, що ніякі суперсхеми, кадрові тряски, судові розбірки нічого не дадуть. І тільки одні ліки можуть допомогти. Ті, що безпосередньо впливають на збільшення грошових мас у гаманцях пересічних громадян і виробничників — зниження тарифів на енергоресурси. Та як же страшно лікувати цей зубний біль, видаляти нерв особистої безгрішності й амбітності, ставити пломбу на газовий лічильник і потім щодня чистити зуби... А втім, є ще один народний метод — вибити всі зуби і поставити протез. Зима покаже, як складуться наші стосунки з паралельним світом. Хто зна. Може, такий спосіб лікування залишиться єдиним і останнім нашим шансом вижити.
