Як підняти авторитет лікаря?

У всі віки у всіх народів людину, яка рятує життя іншій, поважали над усе. Під час війни понад 70% поранених лікарі повернули до лав. За тим, як держава ставиться до своєї медицини, можна міркувати, яка ця держава. Чим менше суспільство поважає і шанує лікаря, тим більшою мірою воно знищує само себе. Тривалість життя в нашій країні — одна з найкоротших, дитяча смертність — висока. Невтішну цифру назвав депутат із трибуни Верховної Ради — в трьох тисячах сіл України за останні п’ять років не народилася жодна дитина.

Як часто ми покладалися на порядність, чесність лікаря — це найгуманніша, найблагородніша професія. Проте ніхто не задумується, до якої межі бідності цього лікаря доведено. Ставка початківця лікаря — 135 гривень, лікар першої категорії отримує 159 гривень, а вищої — 169. Зате, щоб отримати ці категорії, треба відповісти на безпристрасному комп’ютері на тисячі питань, які ніколи в звичайній практиці не зустрінуться, причому на 90% з них дати правильні відповіді. Це дуже важко, тому лікарі без великого ентузіазму проходять атестацію. І що таке 159 гривень? Після вирахування залишається близько 120 гривень. Заплатив за квартиру. Якщо залишаться гроші, то можна купити проїзний — лікар не може їздити безкоштовно, поряд його хворі. А що йому залишається на прожиття? Як у давнину казали, а срамоту нічим прикрити? На гідний одяг та охайний вигляд давно вже нічого немає, а якщо є діти чи хворі батьки?

Лікарі не можуть вийти на пікетування. Лікар — інтелігент, соромно. А уявіть-но, що всі лікарі кидають своїх хворих, припиняють реанімацію і виходять боротися за своє виживання? Не десятки, а сотні хворих помирають. Як напівголодний лікар вас лікуватиме? Чи буде вкладати душу, виходжувати, залишаючись на ніч? А прийшовши додому, гратиме на скрипці, тренуючи чутливість пальців, як це було колись у романах про лікарів? Повірите? Мала частина лікарів, частіше за все — спеціалізованих клінік, на власному ентузіазмі й особливостях характеру, бо по-іншому не можуть, рухають медицину, але їх так мало, і вони виїжджають за кордон. Впевнений, є незамінні, їх не можна відпускати, вони потрібні тут, їх треба берегти і створювати умови. Захистивши докторську, поїхав кілька років тому в Угорщину Андрій Шпак. І він, і його дружина — прекрасні фахівці, і йому досі немає рівної заміни. А хоч хтось спробував їх втримати? Їдуть в Африку на принизливих умовах і повному безправ’ї найкращі лікарі, а для нашого керівництва — хоч усi, і сьогодні, і куди завгодно. Як жити лікареві, як створити на обличчі своєму перед хворим добросердя, співчуття, коли лікар отримує менше від кондуктора в тролейбусі?

Ми часто любимо говорити про династії лікарів, а для чого це? Чому убогі лікарі, які живуть від зарплати до зарплати, мають платити величезні суми за навчання своїх дітей для цієї самої династії. Адже в кожному домі лікаря маса медлітератури. І хто, як не батьки, допоможе молодому фахівцеві? Буде помилкою вважати, що лікаря годують хворі. Далеко не всі на це підуть, та й хворі нині теж дуже бідні. Переконаний, що більше розмов, ніж винагород. Лікар тим і сильний, він просто зобов’язаний, прийшовши додому і згадавши, що було за день, відкрити відповідну літературу з цього питання, оновити знання. Професор І.І. Сухарев зробив тисячі дуже складних операцій, і кожного разу перед операцією відкриває підручник чи атлас. Однак основна маса лікарів більше думає, як звести кінці з кінцями. Глибоко впевнений: плати нашому лікареві відповідно до його праці, дуже багато померлих ще б жили, менше було б хворих. Немає зацікавленості лікаря в кінцевому результаті лікування. А на свідомості, гуманності і клятві Гіппократа довгі роки виїжджати не можна. Так, є халатні лікарі, але набагато менше, ніж у будь- якій іншій сфері. Влаштуйте їм іспит і виганяйте. Багато в медицині пенсіонерів, але не можна міряти лікаря датою народження. Часто величезний досвід немолодого лікаря має перевагу перед молодим лікарем зі скальпелем. А як цьому пенсіонерові кинути улюблену справу, в якій він прожив життя, днями не відходячи від хворих, як йому прожити на ту пенсію, яку йому призначили за його гуманну благородну багаторічну роботу, однакову всім, незалежно від внеску в спільну справу. Можна ж зробити в поліклініці два ящики: один для подяк, а інший — навпаки. І нагороджувати того, хтоо заслужив.

Про медичну науку. Не хочеш годувати свою науку — годуй чужу. Не зміг вигадати і продати іншим свої технології, апаратуру, методи — купуй чужі. Дисертації не пишуть, вигадано багато прийомів для того, щоб відбити бажання цим займатися.

Щоб захистити докторську, потрібно надрукувати 20 статей у престижних журналах. І за кожну статтю автор повинен заплатити близько 80 доларів. Виходить, що моральні й матеріальні витрати ніколи не компенсуються, якщо брати фінансовий бік. За кандидатський ступінь лікар додатково отримує 15% до зарплати. Тому немає бажання у лікарів цим займатися. Зараз медсестри кажуть, що їм, у зв’язку з підвищенням цін на проїзд, працювати невигідно, третина зарплати йде на транспорт. Всі питання у нас завжди впираються в матеріальну базу. Однак є ж багато способів раціонального витрачання коштів. Давайте обговоримо у ЗМІ проблеми нашої медицини, питання давно назріло. Яка нам потрібна медицина? Може, варто дати медпрацівникові відчути себе людиною? А тоді й спитати з нього більше.