Диктатура сірості під маскою диктатури пролетаріату
Революцію 1917 р. у Росії, яку тепер називають більшовицьким переворотом, здійснили маси робітників і селян за закликом і під керівництвом інтелектуалів — дисидентів того часу. Після перемоги вони встановили в країні «диктатуру пролетаріату», ліквідувавши практично весь бюрократичний апарат царських часів. Головний критерій, за яким підбиралися нові керівні кадри, — ступінь участі у революції і пролетарське походження. У Леніна є висловлювання, яке дуже часто цитується: «куховарка зможе управляти банком». За критерієм відданості партії підбиралися і робили кар’єру начальники всіх рівнів. Та і цього не завжди було досить.
У книзі Ганни Арендт «Походження тоталітаризму» є такі рядки: «Тоталітаризм при владі неодмінно замінює всі першорозрядні таланти, незважаючи на їхні симпатії до нього, фанатиками і дурнями, брак розумових і творчих здібностей у яких залишається кращою гарантією їхньої слухняності». Кар’єру робила сірість. Вона заповнювала всі пори партійного і державного апарату. Вона затверджувала і давала життя непотрібним, здебільшого високозатратним проектам. Вона роздавала нагороди, нагороджувала сама себе, накладала стягнення. В жодній країні світу не було стільки нагороджених і вшанованих почестями, скільки в СРСР. У жодній країні світу не було стільки ув’язнених, як у СРСР.
Сірість підбирала собі наступників за принципом «не розумніший за мене». М.О.Вознесенського, голову Держплану СРСР, у роки війни розстріляли тільки за те, що він був дуже розумним. У містах, і навіть селах, здібні люди часто прикидалися дурниками, знаючи, що так легше вижити. Сам Микита Хрущов у своїх спогадах зауважує подібний аспект сталінського буття. У листі до Сталіна з Італії 27 листопада 1929 року Максим Горький назвав нову генерацію кадрів «двоногим мотлохом... бездарними людьми сумнівної цінності».
Диктатура пролетаріату породила в СРСР нову, небачену в історії ієрархію і структуру влади. Влада знала без найменших сумнівів, що треба робити для успішного просування до «світлого комуністичного майбутнього», і це своє «знання» всіма можливими засобами втілювала у життя. За вказівкою зверху ми постійно щось прославляли: сталінські п’ятирічки, чергові з’їзди партії, освоєння цілини, будівництво Байкало-Амурської Магістралі, війну в Афганістані, поворот сибірських рік. Ми постійно проти чогось боролися. Проти куркульства, проти буржуазії, проти ворожої ідеології... Ми вели безперервну, рішучу, безкомпромісну, наполегливу, повсякденну, невпинну і ще біс зна яку боротьбу. У цьому уславленні і у цій боротьбі мали брати участь усі: від малого до старого, від академіка до двірника. Той, хто завзято і галасливо брав участь у цих кампаніях, мав шанс зробити життєву кар’єру незалежно від рівня інтелекту. А той, хто ухилявся чи дозволив собі висловити сумніви з приводу доцільності цих акцій, міг до кінця життя залишатися вигнанцем у своїй країні.
Сірість силою нав’язувала свою модель суспільства «друзям». «Над нашими заводами, сільськогосподарськими та іншими підприємствами знялася ціла хмара непотрібних установ і бездарних бюрократів», — заявляв нинішній президент Чехії Вацлав Гавел на мітингу, організованому з нагоди 22-ї річниці вторгнення військ Варшавського Договору до Чехословаччини.
Сірість виробляла непорушну систему уявлень про минулі і поточні події. Було так, як скаже партія! Для маніпуляції громадською свідомістю надавалося нового значення старим усталеним поняттям. Жодної критики, навіть між рядків! Сірість вишукувала ідеологічну крамолу у кожній метафорі і навіть там, де її не було. Протягом одного дня вона могла повернути голоблі у протилежний бік, і весь громіздкий апарат, всі засоби інформації без жодних сумнівів, не задумуючись, змінюють політичний курс. «Сталін і Мао слухають нас», — гриміло з репродукторів по кілька разів на день, і раптом... Китай — ворог номер один.
Саме сірість зробила реальністю ідеї, до яких не додумалися у своїх романах- утопіях Оруелл, Зам’ятін, Єфремов. Виробляли взуття більше, ніж Європа, Японія і США разом взяті, а купити пару туфель було неможливо. Більше за всіх у світі виробляли комбайнів, тракторів, вантажівок, а урожай гинув у полі. Більше за всіх — цементу, цегли, шиферу, а побудувати будинок ні з чого. Посівні площі утричі більші, ніж у Канаді, і у Канаді ж закуповували хліб.
Сірість тринькала національне багатство держави на всі чотири боки. Вона ініціювала і підтримувала всі «народно-визвольні війни» в Африці і Латинській Америці. Вона довела країну до повного розорення і, зрештою, — розпаду.
