Як лебедя, рака й щуку перетворити на трьох китів
У чому причина пробуксовки? Відповісти на це запитання неважко. Щоб рухатися далі, треба, по-перше, знати кінцеве місце призначення, тобто мати абсолютно чітке уявлення про те, якими ми хочемо бачити регіони України після реформування. А по-друге, знати маршрут, тобто мати детально розроблений, конкретний план дій. Простіше кажучи, треба вичерпно відповісти на два запитання: що ми хочемо отримати внаслідок регіональної реформи, і яким чином ми це можемо отримати.
На жаль, концепції, що пропонуються нині, за всієї їхньої цінності не містять вичерпної відповіді на жодне з цих запитань. Проаналізуймо найслабші сторони цих документів і поміркуймо про те, як перетворити їх на сильні.
Перше, що впадає в очі, — їхня декларативність. Більшість концепцій виглядають як набір правильних і гарних лозунгів, під якими кожен готовий підписатися, але як їх втілити в життя — одному Богові відомо. При цьому не наводяться ні мотивування того, чому саме ці цілі є пріоритетами реформи, ні механізми їх досягнення.
Неясність цілей спричиняє цілком закономірний результат: документи, що нерідко пропонуються, можна назвати концепцією регіонального реформування лише з великою натяжкою. Насправді це не більш ніж перелік правових, фінансових, соціальних та інших заходів для поліпшення ситуації в регіонах. А суть інших концепцій можна звести до висловлювання: «яким нам хотілося б бачити регіон, і що для цього мають зробити інші» (виділено мною. — О.К. ). Але ці «інші», яким автори-теоретики делегують право реалізувати їхню концепцію на практиці, мають свої власні, й часто кардинально відмінні, погляди на реформу. Якщо концепцію в такому вигляді прийняти й почати реалізовувати, то в результаті неминуче вийде класична ситуація «лебідь, рак і щука». З відповідним результатом.
До такого ж результату неминуче веде й ще одна особливість цих концепцій — вузькопрофесійність.
Їхні автори, як правило, чи то юристи, чи то економісти. Як відомо, й економіка, й юриспруденція — науки вельми не прості. І дуже мало знайдеться геніїв, здатних бути професіоналами в обох.
А в ідеалі концепція має бути зрозуміла не лише представникам цих двох професій, а й — передусім! — політикам. Адже саме вони очолять процес регіональної реформи, й саме на їхні плечі ляже вся відповідальність за його результати. І вже само собою зрозуміло, ця концепція має бути зрозуміла народу, широкому загалу. Бо без його підтримки реалізувати її буде просто неможливо.
Ще одна проблема, що блокує створення придатної до реалізації концепції, — відсутність у нашій країні загальної теоретичної бази для проведення регіональної реформи. Подумайте, навіть саме ключове слово проблематики — «регіон» — трактується по-різному: одні іменують так район, інші — область, треті — географічні частини України.
У результаті неминуче виникає плутанина.
Ще один чинник, що прирікає нинішні концепції на вічне життя на папері, — на проведення реформи потрібні додаткові ресурси. Адже ні для кого не секрет, що в державній скарбниці геть нічого немає. І наповниться вона тільки тоді, коли буде проведена регіональна реформа й розбагатіють регіони. Виходить замкнене коло, розірвати яке можна тільки одним способом: ввівши в дію не фінансовий, а інтелектуальний ресурс. Тобто застосувавши оптимальний, заснований на науковому аналізі підхід до використання нинішніх можливостей кожного конкретного регіону.
Уніфікований підхід в регіональній політиці спричинив сумний ефект: з 25 областей України лише 5 здатні себе забезпечити, інші 20 отримують дотації з держбюджету. Адже всі регіони різні! До кожного потрібен індивідуальний підхід, що враховує його конкретну специфіку, щоб з найбільшою користю використати місцеві ресурси. Я упевнений, що якщо таким чином підійти до розкриття потенціалу кожного регіону, то в Україні незабаром практично не залишиться дотаційних областей.
Так, власне кажучи, іншого вибору нам не залишає життя. Грошей в держбюджеті на реформу, як вже говорилося, немає і не передбачається. Але навіть якби вони й знайшлися, це не гарантувало б ефективності реформи. Тоді як реформування на основі оптимізації вже наявних ресурсів просто приречене на успіх. Адже в ньому зацікавлені практично всі: регіональна політична і бізнесова еліта, оскільки у першої при цьому посилюється впливовість, а у другої зростають прибутки. Центральна влада — тому що відроджені регіони не тільки перестануть «вибивати» гроші в уряду, а навпаки, збільшать надходження в держбюджет. І, звичайно, рядові громадяни —адже рівень їхнього добробуту різко зросте.
Звідси висновки. Розв’язати це завдання можна лише одним шляхом: розробляти концепцію повинна команда однодумців — представників різних професій. Це перше. Розробники концепції мають активно брати участь в її реалізації. Це друге. І реалізація концепції має базуватися не на вимозі нових витрат з держбюджету, а на оптимізації використання вже наявних ресурсів та індивідуальному підході, що враховує особливості кожного регіону. Це третє. Саме ці чинники є тими «китами», без яких жодна концепція регіональної політики не буде життєздатною.
