Ахмад САДЕГ-БОНАБА: Головне правило іранського суспільства — свобода в межах закону

— Пане посол, офіційний Тегеран часто говорить про свої післяреволюційні досягнення, тоді як Захід критикує Іран iз багатьох позицій. Чим би ви могли пояснити таку невідповідність оцінок?

— Передусім, хочу підкреслити, що якими б не були ці оцінки, ми не заперечуємо права на свободу думки — кожний може мати свою точку зору. Інша справа, що іноді такі погляди, особливо із західних джерел, є упередженими, в якійсь мірі навіть ворожими. Скажімо, Сполучені Штати Америки ніяк не можуть змиритися з тим фактом, що ми вже 21 рік є незалежними. Після Ісламської революції США, втративши Іран, втратили й одне з найважливіших джерел своїх прибутків, а також найголовнішу базу в регіоні. Як ви вважаєте, якими за такого випадку можуть бути оцінки Вашингтона й країн, які йому підпорядковуються?..

— Припустимо, що американського засилля в Іранi вдалося уникнути. Але ж це привело вашу країну до фактичної ізоляції?

— Я з вами абсолютно не згодний. Іран підтримує з усіма країнами світу дружні відносини. Чинний президент Ірану Хатамі висунув ідею «діалогу між цивілізаціями» замість боротьби між ними. Й ця ідея була прийнята світовою спільнотою. Нашого президента запрошують до багатьох країн, наприклад, незабаром має відбутися його візит до Німеччини. Щодо ж знищення американського засилля, то це була воля всіх народів, які населяють територію Ірану. Ісламську революцію в Ірані здійснив сам народ. Щоб пересвідчитися в незмінності народної волі, ми щорічно протягом 21 року проводили референдуми за участі більшості народу. Це й свідчить про те, що народ вибирає свою долю.

— А як же торішні студентські демонстрації в Тегерані? Мабуть, не все в Ірані так добре, особливо щодо прав людини? Адже десятки студентів тоді загинули.

— Хочу зазначити, що всі верстви нашого суспільства, в тому числі й студенти, мають право на виявлення своїх поглядів. Можете пригадати, що відразу після революції іранський релігійний лідер Хомейні поставив всі основні питання про нову систему правління на загальнонародне голосування. Народ сам прийняв конституцію, обрав президента. Головний лозунг Ісламської революції — «Незалежність, свобода, ісламська республіка». У торішньому ж студентському русі часто-густо простежується вплив наших ворогів. Усе робилося для того, щоб учинити великий скандал. На щастя, студенти вчасно зрозуміли це. Обстановка знову стабілізувалася, й самі ж студенти засудили ворожий вплив. Щодо прав людини, то в цьому напрямку в Ірані все гаразд. Правда, наші вороги користуються цим поняттям як якимось предметом, аби реалізувати свої цілі.

— Які саме?

— Ворожість до нашої революції.

— Багато організацій світу із захисту прав журналістів акцентують увагу громадськості на утисканні в Ірані свободи слова. Тегеран, зрозумiло, не згодний з такою точкою зору. Проте опозиційній пресі в Ірані не дуже легко. Чи передбачено законодавством вашої країни захист журналістів?

— Перш ніж робити висновки, — є в Ірані проблеми зі свободою слова чи ні, — зверніть увагу: зараз загальна кількість періодичних видань у нашій країні становить понад 1200. Серед них є й декілька журналів для жінок. Головний же захист для журналістів — це безпечне виконання своєї роботи, що й передбачено іранським Законом про друк, ухваленим іранським парламентом — меджлісом. Усі, хто працюватиме в його межах, будуть захищеними.

— Пане посол, ви весь час підкреслюєте факт народовладдя й злагоди в Ірані: загальнонародні голосування, референдуми тощо. Водночас відомо, що в політичній еліті Ірану існує протистояння між президентом Хатамі й деякими релігійними особами, якi керують країною де-факто. Чи можна говорити за такого випадку про єдність в Ірані?

— Дійсно, нашим законодавством передбачено, що президент є другою особою після духовного вождя. Але приймає політичні рішення саме президент, він і бере на себе відповідальність за виконання в Ірані закону. А те, що між вождем і президентом є розбіжності, то це цілком природно. Різні точки зору тільки позитивно впливають на розвиток країни, на її прогрес. Але хочу наголосити, що розбіжності ці можуть бути тільки в області мислення. Коли ж справа стосується єдності народів в Ірані, то тут злагода непохитна.

— Й останнє питання про українсько-іранські відносини, досить багатообіцяючі, але поки що майже не реалізовані. Пригадується історія трирічної давності, коли Україна не без впливу США відмовилася будувати турбіни для АЕС в іранському місті Бушері. Чи не погіршило це відносин між нашими країнами? А саме, чи не вплинуло це на провал планів щодо транспортування іранської нафти в Україну?

— Зовсім ні. З боку Ірану не існує жодних обмежень щодо приведення в дію нафтової двосторонньої співпраці між Іраном і Україною. Питання лише в тому, наскільки це буде вигідно нашим країнам. І чи не залишиться хтось у програші. Ідея такого нафтового коридору транспортування дуже приваблива, але все впирається в кошти й доцільність самого проекту. В усьому іншому між Україною й Іраном існують досить близькі відносини. Товарообіг між нашими країнами становить $140 млн. Через шість місяців в Ірані підніметься у повітря перший спільний українсько-іранський літак Ан-140, який будується на іранському заводі в Ісфахані. Так що перспективи наших відносин є сприятливими.