Не треба плутати реорганізацію в уряді з адміністративною реформою
Не треба плутати реорганізацію в уряді з адміністративною реформою.
Згадані укази Президента означають усього лише реорганізацію в рамках уряду. А реформа передбачає схвалену законодавчою владою програму, заздалегідь обговорену й доповнену в професійних колах. Програма повинна чітко визначити цілі, терміни, етапи, засоби досягнення, фінансування i, головне, критерії, за якими оцінюватиметься успішність проведення реформи. Причому ці критерії мають бути виражені реальними одиницями вимірювання, тобто чисельністю урядового апарату, витратами на його утримання тощо, а не абстрактними «підняти статус», «знизити можливість зловживань»...
Проблема держапарату полягає в його політизованості та відсутності професіоналізму. Не секрет, що основним критерієм під час приймання на держслужбу є політична лояльність кандидата до її керівника i лише потім професіоналізм. Пропозиція Анатолія Штанька міняти апарат приведе його до ще більшої політизації. Не можна допустити, щоб робочий час чиновників, оплачуваний платниками податків, використовувався на зміцнення політичного панування апарату. Чиновник має служити інтересам платників податків, зокрема інтересам держави загалом.
Для досягнення цієї мети треба якраз протилежне, а саме розділити управлінський апарат на всіх рівнях на дві категорії: політичних призначенців і професіоналів. Політичні призначенці призначаються Президентом і затверджуються законодавчою владою або обираються народом прямим голосуванням. Професіонали — це всі службовці, від секретаря до заступника міністра, які наймаються на ці посади на конкурсній основі залежно від їхнього професійного досвіду та кваліфікації. Тільки професіонали зможуть знайти оптимальне втілення політичних рішень призначенців і протистояти їхнім надмірним політичним амбіціям.
Звичайно, зроблена Президентом реорганізація в уряді таких змін не передбачає. Для цього необхідна повномасштабна адміністративна реформа. Але чи потрібна вона Президенту? Є тільки дві відповіді. Перша: не потрібна, оскільки гарант Конституції й далі займатиметься лише зміцненням своєї влади, і в цій справі йому без політапарату ніяк не обійтися. Не випадково уряд Пустовойтенка приписував перемогу Л.Д. Кучми на виборах виключно собі, а не президентським штабам. Друга відповідь: потрібна, якщо у Президента є намір провести економічні реформи. Справдi, хочеться вірити, що такі наміри є, i за ними неодмінно будуть реальні кроки.
Що стосується війни з апаратом, про яку пише Анатолій Штанько, то вона має місце лише за умови політизованого апарату, який неодмінно вимагає від державного діяча винагороди в тій чи іншій формі за політичну підтримку. Оскільки новообраний Президент досить укріпив свої позиції, хотілося б чекати від нього деполітизації урядового апарату, що дійсно послужило б початку адміністративної реформи. Це був би вчинок державного діяча, який заслуговує на повагу. Пам'ятається, за Черчиллем, державний діяч думає про майбутнє своєї країни, а політик — лише про своє переобрання.
Заборона чиновникам займатися «проблемами окремих підприємств» навряд чи спроможна викоренити корупцію. Причин корупції багато, одна з них полягає в тому, що в нас закони, постанови уряду не мають прямої дії. А чиновникам чомусь (!) дозволено трактувати закони, тобто переробляти їх на інструкції, які в кінцевому результаті і приймаються до виконання. У морі численних суперечливих законів, указів, постанов чиновники мають свою користь на шкоду громадянам. Безумовно, виконавчу владу треба обмежувати, не дозволяти їй втручатися в економічне життя підприємств. Зокрема, заборонити видавати урядові гарантії щодо повернення кредитів підприємствами. Адже за ці гарантії доводиться розплачуватися не урядові, а багатьом поколінням українських платників податків...
Проблема кадрів — наша спадкова хвороба. У петрівські часи посадським людям взагалі зарплату не було визначено, оскільки посади були «дуже злодійські». У радянські часи зарплата номенклатури була скромна, але дозволяла жити в достатку, оскільки витрачалася виключно в спецрозподільниках. Окрім того, до посад додавалися дачі, машини, квартири і спецобслуговування в усьому, медицина, відпочинок тощо. У нинішні тяжкі часи зарплата чиновників принизливо низька, зате можливості перетворення будь-якої посади на прибуткове місце загрозливо великі: видачі всіляких дозволів, створення позабюджетних фондів, підконтрольних комерційних структур... І не дивно, що один із колишніх українських прем'єрів може на будинок витратити більше, ніж чинний американський президент.
Повторю, що розв'язання цієї проблеми — в професіоналізації адмінапарату. А це означає, що урядові доведеться конкурувати з бізнес-структурами за залучення найкращих професіоналів. У багатьох країнах перехід фахівців із бізнес-структур в урядові і навпаки вважається нормальним процесом. У Сполучених Штатах він отримав навіть свою назву «revolving door» — «двері, що обертаються».
І на завершення, нам потрібні не «далеко не гірші політики», а відповідальні державні діячі, спроможні згуртувати навколо себе професіоналів та організувати проведення реформ.
