Яблука на вишні, груші на вербі
Ще з першими приморозками загубила листя аралія — одна з найвищих утіх О.Машталера. Він не приховує своїх почуттів, мовить тихо: «Красуня!» і пестить поглядом, руками тонкий стовбур цієї далекосхідної «захожої». Крім естетичної насолоди, «лікувальні властивості сімейства аралієвих відомі в усьому світі», — каже О.Машталер.
Чи не все, що тут, на фермерській ділянці, зібрано, має практичне значення. Обліпиха, елеутерокок, цукрова тростина, шефердія канадська, фундук, персик, алича, якої тут два десятки сортів. Та це, виявляється, не та алича, що, буває, при дорозі росте. «За величиною плодів вона стоїть вище сливи й абрикоса, тільки персику поступається», — розповідає фермер.
Хочеш чи ні, а мусиш вірити майже неймовірному. Бо тут-таки, у його саду, заморські дерева та чагарники: ехінацея пурпурова, алтея лікарська, сузу китайське, ерфурдська меліса, що «поєднує в собі запахи меліси звичайної й м'яти». Цього — колекція із двадцятьох сортів, а того — ще більша колекція.
Згадує, що свого часу його, немичинецького хлопця, викинуло міграційною хвилею на «берег» Хмельницького. Працював на промисловому підприємстві, одружився, навіть міську квартиру одержав. Одне слово, став городянином, який від «березня до вересня їздив у вихідні до Немичинців, аби допомагати батькам картоплю садити, доглядати, копати». Якраз з картоплі й почалися його наукові пошуки.
«Чому я був змушений зайнятися цією культурою — картоплею? Бо тоді, коли взявся за колекціонування, мав проблеми. Батьки ремствували. Мовляв, через оту аличу немає де картоплю посадити. А велося так, як у всіх: картопля займала чи не всю присадибну ділянку, а решту землі — традиційні в цих краях гарбузи, морква та буряки. Ото всі «родичі гарбузові». Ну, й пішов я по науку. З'ясував, що, передовсім, треба насінництвом зайнятися, далі — змінити технологію вирощування картоплі. Збільшив міжряддя до 70 сантиметрів, аби можна було підгорнути в період вегетації рослин. І що ви думаєте? На тій самій ділянці, де раніше садили 48 відер картоплі й одержували натомість двісті відер, уже садимо стільки ж, скільки раніше, натомість одержуємо до чотирьохсот відер бульб».
Отак він звільнив простір присадибної ділянки під екзотичні рослини. А невдовзі настала пора, що почали давати землю під фермерські господарства. То Машталер і взяв стільки, скільки йому треба для насінництва й селекції. Першим «новоселом», пригадує, став амарант, що тулиться довжелезними стеблами до живоплоту. «Цвіте, наче в казці нерозказаній, ну справжня фата-моргана!» — зачарований О.Машталер.
На його ділянці цвіте-розцвітає, плодоносить, коли ще тільки в перших весняних туманах тануть сніги і аж до перших снігів. Бо цей чоловік осягає закони Природи, співпрацює з нею. Он він іде від саджанця до саджанця, від кущика до кущика, наче веде з рослинами тиху бесіду. Він упевнений: «Рослина має душу. Вона чує звернені до неї слова». Таке язичницьке ставлення до Природи. Звідси й знання «рослинної мови». Чи він навчає тропічні й субтропічні рослини своєї рідної мови?..
Тут і там на ділянці латочки, що цими холодними грудневими днями «дихають» теплом і затишком, наче живі істоти. «Таки живі!» — ображається Машталер за це порівняння. Мовляв, у грунті відбуваються такі процеси, що простому смертному тяжко збагнути. «А це — так звана шкілка», — про латочки. Далі розповідає натхненно, що то за річ така, шкілка, як він її робить, аби давала тепло зелу.
Великими трудами створюється гармонія в цьому саду. Й не кожному доступно сягнути до свята його душі, коли йде до деревця, радіє за приріст, що воно йому дало від весни до осені. Лише він, Машталер, знає «походження» своїх рослинних кентаврів, плодів різних видів і порід. Охоче розказує, що в тій чи іншій рослині йде від материнської лінії, що — від батьківської. Це вже не колекція, а селекція — результат творчої праці його розуму й рук. Машталерові треба достеменно знати, що буде від щеплення ожини з малиною, сливи з вишнею, аличі з абрикосом... За вікном його хати — стара-престара черешня, плід природної селекції. «Таємниця з таємниць», — про цю черешню.
Творить свій сад фермер, де «з півночі, наче щит, стають червонолисті дуби, ясені та акації, сосни, далі — яблуні, вишні, черешні, відтак — абрикоси, персики, а на схилах — виноградна лоза». Звісно — не лише для себе, а й для садівників-фермерів, які ще будуть. Щоб не шукали диво-саджанці й диво-насіння десь за тридев'ять земель.
