«Оксамитова» революція як крок у еволюції

Коли жити важче? Жити завжди важко. Оскільки корінь — праця. У різні періоди можуть бути більш запитаними чи повсякденні риси, чи екстремальні. Отож і легше в ці різні періоди різним людям. Але є ще люди, на мій погляд, більш близькі до «норми», ті, хто поєднує в собі різноманітні спрямування. І саме про реакцію цього типу людей, у назагал правильному відгуку вельмишановного С.Глузмана («День», № 216) не згадано. Бо ж і бурхливі соціально-економічні зміни можуть бути «легкими». Вони відбуваються тоді, коли їх творці не фанатики, а цивілізовані новатори, які вчаться не лише на своїх помилках, а народ цих країн згуртований, і все це з симпатією зустрічає світова спільнота. І називається це «оксамитовою революцією», а просто-напросто еволюцією. Приклади з новітньої історії — Чехія, країни Балтії, Польща... Життя під час саме таких бурхливих змін може стати не тільки легшим, а й набагато приємнішим. І особливо «на зльоті». Коли все ще попереду. І навіть можлива тяганина, обтяжлива мертвечина застою. Коли хоч скільки-небудь різнобічній людині і дихати, здається, несила, і жити. Немов щокроку б'єшся головою об стіну або воюєш з ватяними вітряками. І чекати-вичікувати, коли звір-паразит виїсть або безнадійно попсує вашу спільну країну і нарешті здохне, нестерпно важче, ніж нормально працювати чи навіть воювати, якщо по-іншому неможливо.

Класичні ж революції насправді часто виношують фанатики, вершить народ, а плодами їхніми користуються негідники. Тож у часи класичних революцій і воєн народу жити неймовірно важко, а у часи застою важко — виживати. Але із загибеллю його гинуть обидва. Я — за «оксамитово»-еволюційні зміни суспільства. Труднощі — мінімальні, переваги — максимальні.