Німці згодні платити остарбайтерам. Але не поспішаючи й небагато
Водночас голова ФПУ Олександр Стоян у листі зазначає, що «п'ять раундів переговорів щодо справедливих компенсаційних виплат жертвам рабської і примусової праці, які відбулися в Бонні й Вашингтоні, не дали очікуваних результатів». 6 — 7 жовтня на переговорах у Вашингтоні німецька сторона запропонувала надати DM6 млрд. ($3,33 млрд.) для виплати жертвам нацистського переслідування. По DM2,2 млрд. планується виплатити примусовим працівникам і жертвам примусової рабської праці. При цьому не надаються гроші на остарбайтерів, яких використовували в сільському господарстві Німеччини у воєнні роки. «На початковій стадії переговорів, — розповів «Дню» начальник прес-центру ФПУ Петро Швець, — Німеччина обіцяла виплачувати компенсації в таких самих розмірах і на таких самих умовах, що й польським, чеським, словацьким, англійським, французьким, єврейським і багатьом іншим жертвам нацистського терору. Нині ж представники німецької сторони повідомляють про своє рішення зменшити суму кожної компенсації і виключити з числа потенційних одержувачів примусових працівників сільського та приватного господарств, сумніваючись також щодо правомірності виплат тодішнім дітям і підліткам, за їх важку працю».
Нині чимало німецьких підприємств, фірми, банки, страхові компанії надають кошти для компенсацій українським «остарбайтерам». Серед них, до речі, й ті, на яких працювали українці під час війни. За розрахунками українських експертів, компенсація для колишніх примусових працівників німецької промисловості має становити приблизно DM10 тис., для в'язнів концентраційних таборів — майже DM20 тис. і приблизно DM5 тис. для примусових сільськогосподарських працівників на одну особу.
P.S. Поки що обидві сторони не прийшли до єдиного рішення. Незважаючи на листи й звернення. А тим часом людей, які є безпосередніми одержувачами цієї допомоги, стає все менше. Сьогодні в Україні проживають понад 600 тисяч депортованих і 200 тисяч переміщених осіб, які були на примусових роботах в умовах табірного режиму як на території третього рейху, так і на окупованій території України. Для кожного з них ці декілька десятків німецьких марок — як моральна компенсація за роботу в Німеччині і як матеріальна — за принизливі умови, в які їх поставила батьківщина. Минає (зволікають) час... Комусь ці папірці з водяними знаками вже будуть непотрібні.
КОМЕНТАР
Президент Української іноземної юридичної колегії Данило КУРДЕЛЬЧУК:
— У травні, коли ми починали ці переговори, то сподівалися, що зможемо домогтися початку виплат вже у вересні. Німці довго не хотіли говорити конкретно і лише восени у Вашингтоні назвали конкретні цифри. Проте DM6 млрд. — цифра для нас неприйнятна. Тим паче, що у перелік тих, кому повинні виплатити компенсацію, не ввели остарбайтерів, залучених колись у сільське господарство — це велика кількість людей, які, на жаль, щодня йдуть від нас. Американські адвокати, котрі першими порушили питання про компенсації, переконливо довели, що багато гігантів сучасної німецької індустрії постало саме в роки війни, завдяки примусовій праці іноземців. Я вважаю, що саме тому представники цих компаній не можуть нині говорити, що вони не зобов'язані відповідати за попередників. Врешті-решт, для нас це не тільки питання грошей, але і людської гідності жертв нацизму — несправедливо, коли одним платять більше, ніж іншим, хто працював разом з ними. У неділю (14 листопада) ми вилітаємо на новий раунд переговорів, і хоч є багато тих, хто вважає, що краще погодитися на менше, ми маємо намір твердо відстоювати права наших співгромадян, які потерпіли від нацизму.
