Російський варіант українських виборів?
Однак український вибір все ж таки не такий простий. Після першого туру голосування в Росії було очевидно, якою є кількість голосів, відданих за Єльцина і якою є кількість прихильників комуністичної ідеології. Далі починала діяти арифметика політичних угод і вибору електорату. Однак було зрозумілим, що прихильники трьох інших сильних кандидатів на посаду російського президента — Олександра Лебедя, Григорія Явлінського, навіть Володимира Жириновського — не є комуністично спрямованими. В Україні до лівого табору можна віднести прихильників відразу трьох сильних кандидатів — самого Петра Симоненка, Олександра Мороза та Наталі Вітренко. І навіть якщо уявити собі, що Мороз та Вітренко залишатимуться нейтральними, більшість їхнього електорату навряд чи залишиться вдома і спокійно прийде голосувати за інший червоний прапор. Від переміни місць складових кольори не змінюються, ще б пак!
А от багато хто з прихильників Євгена Марчука якраз на вибори не піде — просто з почуття розчарування, усвідомлюючи, що змін досягти не вдалося. Для того, щоб активізувати цей важливий для президента електорат, Леоніду Кучмі потрібно домовитись із Євгеном Марчуком. І тут знову спостерігаються відмінності від російського варіанту.
Олександра Лебедя російська еліта — включаючи і оточення Бориса Єльцина — насправді не побоювалась. Генерал був неофітом у політиці — тому дав себе обіграти просто і швидко. Із Євгеном Марчуком складніше. Він прекрасно знає важелі впливу на владу і оточенню Кучми просто не вигідний. Не відомо ще, чи піде команда Кучми на союз із Марчуком, навіть якщо усвідомлюватиме, що ризикує перемогою на виборах. Не відомо ще, чи піде Марчук на союз із Кучмою, поки у останнього така команда. Лебедь, принаймні, змін у оточенні Єльцина практично не вимагав, обмежився особистими претензіями до тодішнього міністра оборони Павла Грачова — і чого досяг?
Так що цей «російський варіант» на уважний погляд виглядає дуже українським. Ми ризикуємо нашим майбутнім у 1999 набагато більше, ніж росіяни у 1996. Але, кінець-кінцем, за свій вибір маємо відповідати.
