А бургомістр ставився до остарбайтерів так...

Набори до роботи в третьому рейху почалися після 10 січня 1942 року за розпорядженням про використання робочої сили з окупованих Німеччиною територій сходу. Цей план передбачав добровільне вербування, але у випадку його невиконання допускалось і застосування примусу.

Двоюрідна моя бабуся Кулик Гарпина Денисівна, як і 129 інших хлопців та дівчат з села Роїще, що на Чернігівщині, були відправлені до Німеччини згідно з цим планом. ЇЇ розповіді про «німецьку неволю» дуже різняться від радянської версії цих подій.

Перед відправкою у Чернігові остарбайтерам видали хліб, потім посадили в телятники. У Ківерцях влаштували лазню з гарячою водою та милом, щоправда, в кінці миття місцеві поліцаї, жартуючи, трохи пообливали дівчат холодною водою. До Німеччини ешелон прибув за чотири дні. Спочатку прибулих помістили до табору пересильних, а потім, після розподілу, Гарпину разом з групою інших робітників відправили на сезонні роботи, звідки вона потрапила до господарства бургомістра села Берлінхен. Там разом з Гарпиною працювали поляк, серб (він привіз з собою фотоапарат, і завдяки цьому до нас дійшли зображення моментів їхнього життя ) та троє українців. Усі вони працювали по господарству та на полі. За роботу щомісяця отримували по 30 дойчемарок, щоправда, придбати на них нічого не можна було, бо в країні діяла карткова система розподілу товарів.

Годували остарбайтерів по-різному, у селі Берлінхен — добре. Бургомістр одягав своїх робітників у нормальний одяг, у неділю — давав вихідний. Тоді можна було піти погуляти або навіть з'їздити у гості до знайомих, які працювали в навколишніх селах. Якщо хтось приїздив у гості до працівників бургомістра, то він годував і гостей. Ставлення його до працівників було таким. Одного разу Гарпина йшла з бідоном молока, і до неї почала чіплятися місцева дітвора — ображала, жбурляла каміння. Гарпина розповіла про це господарці, та звернулась у поліцію, після чого батьків цих дітей було оштрафовано.

Найбільш цікавим було повернення Гарпини Денисівни на батьківщину. До Радянського Союзу репатріантів везли більше двох місяців. Ешелон міг стояти по декілька днів в очікуванні, при цьому людей ніхто й не думав годувати. Їх охороняли, немов злочинців, називаючи «німецькими шльондрами та підстилками», знущаючись над своїми підохоронними. Крім того, у таборах пересилки на допитах знущались ще й працівники НКВС. Ось таким було перебування моєї двоюрідної бабусі на роботах у Німеччині.

Олександр ЛЯШЕВ, вiйськовослужбовець
смт Десна Чернiгiвської обл.