Цирк ліліпутів

Ні, ви тільки подивіться, що витворяють ці веселі хлопці! Країна сидить по самісіньку маківку в продуктах їхньої державної життєдіяльності, а вони — знайшли час — розважають публіку, мода в них така пішла: хто смішніше. Спочатку начальник СБУ Леонід Деркач повідомив, що в бізнесі у нього син чи не в бізнесі, з Рабиновичем, чи не з Рабиновичем — він не знає. Країна тільки відхекалася, а тут секретар РНБО Володимир Горбулін найбільшим накладом через наймасовішу газету оголосив, що він — тінь батька Гамлета, а Президент у нас — король Лір. Ні, у всіх, звісно, буває: інколи вночі вирішиш — ну, я геть Катерина II, а вранці — нічого, минає. А ті, хто довго опирається, мовляв, Наполеон я або там Олександр Македонський, так коло їхнього спілкування серйозно обмежують. Але тут хлопці знов у владу йдуть, гарячково чіпляючись один за одного! Ні, я розумію, що після того, як один із президентських чиновників назвав Леоніда Кучму «великим діячем сучасності», його вже можна по-всілякому: навіть королем Ліром обізвати. Але навіщо? А для цілковитої достовірності: новий сезон розпочався, цирк ліліпутів приїхав...

І Рабинович приїхав... З Ізраїлю. Партнер депутата Деркача- молодшого, якого начальник СБУ Деркач-старший рішенням свого відомства від України на 5 років відлучив, але сам був цим дуже невдоволений. А Горбулін саме тоді був радий, а тепер, коли Рабинович повернувся, напевно, ні. Оскільки незрозуміло, хто тепер країні пояснюватиме: якщо громадянин Ізраїлю Рабинович, як повідомлялося раніше, завдав Україні великої економічної шкоди — то куди воно все поділося разом із порушеною забороною на в'їзд? А якщо не завдав — то що значить ця заборона, й хто конкретно відповідає за безпрецедентне беззаконня? Ні, ми, звісно, можемо уявити бій бульдогів під столом у Президента й державні рішення, що ухвалюються залежно від результату кожного раунду. Ми навіть можемо уявити в ролі рефері іншого іноземця — пана Березовського, який у себе на другій батьківщині — в Росії, де відбувається гуманітарна катастрофа, всі справи вже повирішував і посилено займається реалізацією гуманітарного плану в Україні згідно зі своєю тезою «Кучма — від Бога». Ми навіть можемо уявити, що Рабинович шкоди державі все ж таки завдав, але тепер йому дали можливість принести  користь: тобто особисто судитися з Морозом і Соцпартією, доводячи, що соціалісти хотіли залучити ізраїльтянина до своїх спонсорів, а газета «Товариш» — антисемітське видання.

Ми тільки не можемо уявити: невже саме такий собі Рабинович, який повернувся до Києва, показник такого страшного послаблення позицій вищого державного чиновника Горбуліна, що вже й сам собі він не здається собою, й Леонід Кучма здається йому королем Ліром? «Не приховую, — говорить пан Горбулін, — наші стосунки завжди мали й мають «синусоїдний характер», як на гойдалці — то вгору, то вниз». Якщо лобом об підлогу кланятися — теж нічого собі синусоїда. Судячи з дифірамбів підлеглого (Горбуліна) начальнику (живому Кучмі) щодо його «особливих талантів», а також із нервового кокетування («...бути «сірим кардиналом» — це досить приємно. Якщо пам'ятаєте, кардинал Рішельє...») — газетне інтерв'ю пана Горбуліна — це й є «вгору, вниз». Сумно все це, панове. Сумно дивитися на великих політиків, які переходять останню межу: стають смішними. Й «інформована та розсудлива» тінь батька Гамлета, на яку хоче бути схожим секретар РНБО, він же друг короля Ліра і він же «сірий кардинал» з достоїнствами Рішельє, — це просто втомлений бардаком життя інтриган, інтелектуал і мудрець, який удавився простим, як подушечка «Дірол», Рабиновичем, до якого, як з'ясовується з останньої інформації, наша рідна держава та її силові відомства претензій не мають...

Риторично запитуючи в «канівської четвірки» — «Проти кого товаришуєте?» — Володимир Павлович жалкує, що об'єдналася вона «виключно для протистояння чинному Президентові». Цікаво, відкашлявшись від «жуйки», що стала поперек горла, можливо, Володимир Горбулін, як жертва підкилимових боїв, скаже нам: а чи є інший спосіб розігнати з державних поверхів бульдожу зграю, яка вже давно взяла владу й зветься «оточенням» Президента?

Немає іншого способу, крім того, як позбавити Кучму статусу Президента, що стало в нашій Ліліпутії синонімом покровителя кланів і олігархів. І Володимира Павловича жаль, бо він це розуміє. Але не жаль, бо, клянучись через пресу у відданості Кучмі, він намагається врятувати себе, а не країну. І йде собі цей міжсобойчик, коли нещасна країна вже нікого не цікавить, коли одні гарячково крадуть те, що не встигли, інші їх покривають, тому що «свої», і всі разом перетворюють державу на «майданчик» акції «Голосуй — не голосуй, все одно матимеш Кучму».

Хлопці, ви нюх втратили. Як патріотка і громадянка, котра із знанням справи плаче й сміється, наштовхуючись у кожному абзаці на перли Мюнгаузена в кучминських мемуарах про те, як він мудро вирішував у Криму мєшковсько-парламентський конфлікт, або читаючи його запевняння в московському інтерв'ю про те, що він познайомився з Березовським «лише під час призначення його виконавчим секретарем СНД», — тобто спочатку наполягав, щоб його обрали, а потім познайомився, я хочу сьогодні про інше почути: «справа Пінчука» і «справа Волкова», що пролунали в парламенті, тягнуть на кримінальні чи не тягнуть? Що в цьому масиві інформації таки так і таки ні? За зовнішніми ознаками — справи на кшталт Лазаренка, а за змістом замість відповіді — «Екстрене звернення Генпрокурора України». Це назва така! Що трапилося? Яка НП? Російські літаки збилися з курсу й замість Чечні розбомбили українську Генпрокуратуру? Або Президента, який направо-наліво роздає подарунки «в особливо великих розмірах», що придбані за рахунок добрих бізнесменів, притягнули згідно із законом про корупцію? Ні, нічого схожого — просто тимчасова депутатська слідча комісія доповіла з трибуни парламенту про «справу Волкова». Наступного дня Генпрокурор одягнув форму й з'явився на всіх телеканалах з «екстреним зверненням». Про все розповів: і як нехороші люди хочуть скомпрометувати «Президента та його оточення», і як Генпрокурора «тиснуть», і як він цього не дозволить, і на що мають право депутати, а на що ні. Одного тільки не сказав пан Потебенько: так є чи немає у пана Волкова і пана Пінчука фірма за кордоном і незаконні валютні рахунки?

Адже тут така справа: про Лазаренка — можна, він уже чужий. А Пінчук і Волков — член сім'ї та друг сім'ї Президента, кожний по штабу кандидата Кучми очолює, шановані люди. Й, головне, потрібні... Хто б сказав Генпрокурору: пожалійте свою заслужену сивину, встаньте на ноги. Між іншим, мозолі з ліктів і колін важко зводяться... Ні, мовчить країна. Країна жує чергову порцію локшини: студенти обирають Президента Кучму, а Президент Кучма, роз'їжджаючи по містах і селах, працює «різальником по стрічках». Скільки він їх перерізав за останні тижні? Мабуть, більше, ніж усі Генсеки в часи «прошла весна, настало лето, спасибо партии за это!» Стрічку порізав, на парламент поплював, «будемо жити з кожним днем усе краще» — розказав, потаємним поділився...

Заяву, приміром, зробив: йому, мовляв, відомо, хто замовив у західній пресі публікацію про те, неначе його, кучмину, дочку заарештовували за кордоном. І ще, як свідчать чутки, але не пишуть агентства, Леонід Данилович пообіцяв тому, хто це посміє, особисто щось відірвати.

Коли Президент говорить, значить, диму без вогню не буває. Я подивилася — в мене відривати нічого, й пішла по коридорах і кабінетах з'ясовувати: що мав на увазі Леонід Данилович, яку інформацію він випереджає? Ну, про арешти — брехня, це точно. Інша історія, розповідають, була. Неначе один відомий діяч, схожий на друга сім'ї одного Головного, схожого на мужика, але не схожого на Президента, повіз у країну, схожу на Бельгію, молоду леді, схожу на дочку не схожого на Президента мужика, схожого на Кучму. І там ця особа, схожа на нині довірену особу Президента Олександра Волкова, купила молодій леді кольє, схоже на діамантове, за 400 тисяч, схожих на долари, розрахувавшись чимось, схожим на кредитну картку. А на митниці країни тимчасового перебування цих схожих на іноземців громадян уже «пасли» служиві, схожі на церберів, які зацікавилися рахунками, з яких запросто можна зняти півмільйона. Й коли молода леді, не зметикувавши, що вона в державі, не схожій на Україну, зовсім не перша й не друга, а звичайна, вписала в декларацію кольє, схоже на діамантове, ціною $1 (одна) тисяча, то з'ясувалося, що кольє — не просто схоже, а найсправжнісіньке діамантове. І через це й леді, й схожого на Волкова затримали для з'ясування. А після дотримання всіх формальностей, оплати всіх додаткових витрат і великої витрати нервової енергії схожі на наших співвітчизників виїхали до рідної країни, схожої на Україну. Тільки й усього. Подумаєш, є чого галас здіймати. Добрій людині, схожій на Волкова, не звикати вирішувати складні проблеми: він колись у державі, схожій на Грецію, знімав із «лічильника» пацанчика, який залетів на нафтовій операції, трохи схожого на Ігоря Франчука — тодішнього зятя нинішнього не схожого на Президента мужика. Ну, а після історії з кольє, зрозуміло — мерзотно неправдоподібної, у схожого на Олександра Волкова хіба що почалися прикрості з країною, схожою на Бельгію, що зайнялася його рахунками впритул і досі чекає на допомогу й спільні дії від країни, схожої на Україну.

Втім, і про 30 рахунків, заарештованих бельгійськими правоохоронцями, й про багато чого іншого цікавого розповідав із парламентської трибуни правдоборець Григорій Омельченко...

А все решта, я думаю, люди брешуть — не вірю. Чого тільки не скажуть. Не звертайте уваги, дорогий Леоніде Даниловичу! Просто заздалегідь попередьте народ: брехня! Й про те, що голова «Нафтогазу України» Бакай сім'ю до Штатів уже вивіз, і про те, що сам Бакай, Пінчук і Суркіс «грін-карти» «виграли» на виїзд і влаштування в Америці, й про те, що Рабинович із Волковим уже знають, яким чартерним рейсом після виборів виїдуть до Ізраїлю — все абсолютна брехня! Але треба б, щоб про це Президент народу повідомив, як про дочку — заздалегідь. А то люди, злі й голодні, дуже на чутки охочі. В стабілізацію й зростання виробництва не вірять, а всіляким дурницям — будь ласка. Ну скажіть на милість, став би Пінчук прибирати до рук стратегічні об'єкти (Нікопольський завод феросплавів, приміром), якби на нього чекали Штати? А хіба Бакай може гострити туди лижі, знаючи, що проблеми (й великі) виникнуть у нього прямо на порозі американського посольства? А Суркіс — найчесніша людина, щойно золотодобувну фабрику відкрив разом із Президентом. А Рабинович — гордість вітчизняного єврейства, хоча й ізраїльського громадянства — кого йому боятися? А Волков — взагалі немає слів — джентльмен: він просто з'їхати нишком не може, поки не віддасть одній пані виграні в парі з ним грошенята при провалі Кучми й не отримає свої грошенята з іншої особи за тих же умов... Тож усе дурниці, й усі підозрювані — шановані люди. А те, що в глибинах СБУ, де з повним презирством до закону «окопався» ще один центр роботи на кандидата Кучму, пишуть йому, крім іншого, в розділі про «демонстрацію нових можливостей здійснення влади» рекомендації «віддалити від себе Волкова, Рабиновича, Суркіса, Бакая, формувати нову команду без одіозних фігур» — так це нісенітниця, у них в СБУ сім п'ятниць на тижні, а потім — раз! — і суцільний шабат: то «геть» Рабиновичу, то «ласкаво просимо»... Хоч і є, кажуть, план: під лозунгом непримиренної боротьби зі злочинністю й корупцією показово «запроторити» якогось красеня зі своєї команди для об'єктивності й пачку з опозиційних. Наче вже й кандидатуру «свого» підібрали — на літеру Б: краде, кажуть, багато, а ділиться мало...

Ну от воно як весело. Втім, якщо на тінь батька Гамлета в черговий раз накотить періодично відвідуюче її бажання поспілкуватися з газетою «День» — не треба боротися зі своїм бажанням, перемагаючи його: ми готові надати їй, «розсудливій» і — головна справа — «поінформованій», можливість розповісти народу: що ж відбувається з Батьківщиною й з нами, і хто ж на уламках демократії в розквіті убогості влаштував цирк ліліпутів у селі дурнів?