Паркан

— Там такий антисемітизм! В Україні такий антисемітизм! — телефонна слухавка мало не лускала. То був голос мого ізраїльського приятеля. Приятель не бачив України вже чверть століття.

— Де в Україні антисемітизм? — запитую. — У селах? У містах? На вулицях? У магазинах? Де? Де ти його там надибав?

— Ну... ти, звісно ж, антисемітизм ніде не знайдеш. Ти ніде не знайдеш. Як там тебе в Києві називають? «Пархатий хохол»? — у голосі мого приятеля була суміш іронії, сарказму й того, що «справжній єврей» може відчувати до єврея, не спроможного знайти антисемітизм.

— Припустимо, хохму про «пархатого хохла» поширив я сам, — кажу йому. — Але звідки в тебе така інформація.

— Ти радіо не слухаєш? Ти не знаєш, що сталося в Умані на Рош-Гашана, на єврейський Новий рік? Туди приїхали хасиди зі всього світу — помолитись на могилі рабі Нахмана, цадика, праведника. І тут приходить поїзд. Повний погромників. Автоматники зі спецпідрозділів їх зустріли, сотню заарештували, решту запхали назад у вагони. Там таке було... Потім погромники написали на паркані фарбою антисемітські гасла.

— Які погромники? — запитую. — Заарештовані чи запхані назад до вагонів?

— По радіо сказали — УНА-УНСО. Тією ж фарбою на паркані було написано: «Наш президент — Марчік».

— Марчік, — кажу, — це твій сусід в Ізраїлі. А в Україні — Марчук і Кравчук. А УНА-УНСО, здається, Марчука не підтримує... але подробиці передвиборної кампанії в Україні мого ізраїльського приятеля не цікавили.

І я подумав: коли ж це все почалося? Коли політичні картярі почали розігрувати на наших теренах мічену «єврейську карту»? Розігрували ту карту, аби відвернути євреїв від українського відродження, аби відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто, перебуваючи в опозиції до влади, хоче відродити справжню українську Україну... Коли ж вони почали розігрувати «єврейську карту», аби створити українській національній опозиції імідж погромників?

У Російській імперії це практикувалося.

Потім на багато років погромником було оголошено Симона Васильовича Петлюру. Соціал-демократа. Інтелігента. І не мало значення, що один із засновників сіонізму, Володимир-Зеєв Жаботинський ставився до пана Петлюри з чималим пієтетом: ім'я В.-З. Жаботинського в СРСР було просто заборонено.

Потім, звісно ж, лякали світ вигаданим «антисемітизмом Бандери».

От нещодавно відзначали десяту річницю установчого з'їзду Руху. А чи пам'ятає хтось, як тодішня офіційна преса лякала читачів: «рухівці — антисеміти»? Я пам'ятаю. Бо тоді на з'їзді зачитали мою вітальну телеграму, вона закінчувалась єврейським словом — «Шалом!»

На початку 1990 року влада лякала київських євреїв — приходили двірнички, попереджали: «Зі Львова їдуть рухівці з автоматами. Не виходьте з помешкань. Будуть погроми». Ми з Мирославом Поповичем таки пробилися на телебачення (допоміг тодішній секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук), провокатори замовкли.

1 грудня 1991 року в київській синагозі знайдено вибухівку. В день референдуму за незалежність України: ось, мовляв, не встигли стати «нєзалєжнимі» — вже синагоги вибухають.

1998 рік. Мені нашіптують: «От ви підтримуєте Олександра Мороза, а він сказав Славі Стецько, що треба, мовляв, покінчити з «жидівським оточенням» Кучми». Я розреготався. Бо добре знайомий iз Олександром Олександровичем і знаю: цей блискучий інтелігент не тільки не говорить, а й не думає на такому троглодитському рівні.

Того-таки 1998 року в газеті «ВЕК» з'являється матеріал про буцімто «страшний сплеск» антисемітизму в Україні. Чи не одночасно про той самий «сплеск» пише московська «Независимая газета», яка належить багатющому чоловікові, що (адже іноземець!) зухвало пхається в передвиборну кампанію в Україні. Хто винен у «сплеску»? Звісно, не найбільший друг Кобзона, обох Табачників, а також панів Суркіса, Пінчука і (на той час) Рабиновича.

«Сплеск» був вигаданий. Ненаукова, сказати б, фантастика. Але вигаданому «сплеску» присвятили цілу прес-конференцію в Будинку кіно. Там доктор історичних наук Дмитро Табачник спромігся назвати євреєм Ісака Мазепу. Українця. Бо Ісак. Потім «семітизацію» Ісака Мазепи в інтерв'ю газеті «ВЕК» повторив ніякий не доктор ніяких не наук пан Рабинович.

1999 рік. Пан Рабинович звинувачує (з-за кордону!) Олександра Мороза в «розпалюванні міжнаціональної ворожнечі». Ну як тут не згадати слова Володимира-Зеєва Жаботинського (зауважимо, сіоніста з великої літери): «Через те, що в нас вважається дуже destinque мовчати про євреїв, вийшов найбезглуздіший наслідок: можна потрапити в антисеміти за саме слово «єврей» чи за найневинніший відгук про єврейські особливості (...). Тільки євреїв перетворили на якесь заборонене табу, що на нього навіть найлагіднішої критики не можна навести, і від цього звичаю втрачають найбільше самі євреї...».

До речі, як зреагував би громадянин держави Ізраїль Вадим Зиновійович Рабинович, якби хтось із українців заявив: «Я зробив усе, щоб у ізраїльському уряді не було жодного сіоніста (себто єврейського націоналіста)»?

А як зреагував би народний депутат України Григорій Суркіс, якби довідався, що якийсь українець став депутатом у Ізраїлі (що, до речі, цілком можливо), але в Кнесеті (парламенті) розмовляє великоарабською мовою?

Та повернімося до горезвісного уманського паркана, який так розхвилював мого ізраїльського приятеля. Відвик мій приятель від певних реалій. А то замислився б: ну хто ж це міг у невеличкому місті, де того дня й тієї ночі було повно правоохоронців, залишити на паркані багатолітерне антисемітське й не менш багатолітерне промарчуківське таке собі «Бий жидів, спасай Євгена»? Хто ж це міг? Читайте літературу. Методи відомі. Описані у відомому «Акваріумі» відомого В. Суворова. Напередодні виборів — хто?

А щодо українців і євреїв... Нас давно хочуть пересварити. Тут метод також відомий: «Розділяй й владарюй». Але розділити нас їм не вдасться. Сподіваюся, що владарювати також.