Карла дель Понте пішла, та справа ї ї живе
Легко собі уявити, яка кількість людей у Центральній та Східній Європі з ентузіазмом сприйняла призначення федерального прокурора Швейцарії Карли дель Понте до Міжнародного трибуналу з розслідування злочинів у колишній Югославії. Буревісником літала пані Карла по пострадянських столицях — хай тепер політає по постюгославських, хай приходить у кошмарних снах не Павлу Івановичу, а славному Слободану чи докторові Франьо...
Однак остання акція, яку майже всі спостерігачі пов'язують із прізвищем нового міжнародного прокурора, — публікації в італійській газеті «Коррьєре делла сера» щодо можливої скорумпованості самого президента Росії Бориса Єльцина та членів його сім'ї, — довела, що пані Карла вирішила піти не просто так, що її друзі (або довірені особи) кинули в мутну воду пострадянської політики таке каміння, кола від якого довго ще розходитимуться по болоту, лякаючи жабок-обивателів і, головне, гордих лелек з Заходу. Бо що ж виходить, російська репутація майже повністю наблизилася до української, сформованої також не без допомоги пані Карли! Та ж корумпованість згори донизу, та ж впевненість у своїй безпеці, та ж ілюзія економічних реформ — росіяни виявилися просто набагато кращими акторами, ніж наївні українці, що не кинули лелеці достатньо цукрової пудри в очі, — хай птиця тішиться...
Ми могли дорікати Карлі дель Понте за те, що вона створила світлий образ нашої чудової й такої улюбленої інвесторами держави — Боже! Боже! Однак, погодьтеся, потрібна була саме така жінка, швейцарська італійка, народжена неподалік Мілана, готова боротися з мафією повсюди, щоб замахнутися на саму матушку-Расєю. І тепер ми знову, незважаючи на наш образ, можемо розраховувати на гроші. Тому що, виявляється, в Москві не кращі — так чого б це нам відмовляти, на кого показувати перстом для прикладу? На Варшаву, може?
Так це, вибачаюсь на слові, не Радянський Союз — держава, у єдності своїх звичаїв і кримінальних звичок знову повстала з попелища у розслідуваннях Карли дель Понте.
