Дані опитування не дозволяють сказати, що хтось з претендентів не зібрав мільйон підписів
Ольга БАЛАКІРЄВА, кандидат соціологічних наук, керівник центру «Соціальний моніторинг»:
— Перше запитання: чи прийнятним є пряме поширення результатів вибіркового дослідження на все населення, чи необхідні спеціальні методики, які використовуються при прогнозуванні з урахуванням статистичних відхилень і довірчих інтервалів?»
Хотілося б нагадати про статистичне відхилення результатів опитування при вибірковому дослідженні. Це називають «помилкою вибірки». При масиві в 2400, на який є посилання, статистична «помилка» становить 1,22% — 2,04%. Що це означає? Це означає, що якщо 1,29% опитаних підтримали О.Ткаченка, то з урахуванням помилки це може бути 1,29+1,22=2,51% або навіть більше. А 1,79% за Г. Удовенка можуть насправді означати і 3,01%, що буде відповідати за запропонованою схемою поширення результатів на весь електорат не 680 тис., а вже 1 млн. 143 тис. Аналогічним образом і наведені 2,13% за Є. Марчука можуть, з урахуванням стандартного відхилення, становити 3,35% або відповідати 1 млн. 272 тис. осіб.
Крім того, слід зазначити, що президентська виборча кампанія цього року досить складна й багатоступінчаста навіть на початковому етапі. Процес збирання підписів було розпочато ще в травні, й постає запитання: а чи пам'ятають виборці, коли й кого вони підтримали своїм підписом? І це не риторичне запитання й не бажання когось образити. Це об'єктивна реальність. Наведу приклад за результатами опитування, проведеного в травні минулого року. Вже через місяць після виборів до Верховної Ради понад 30% опитаних виборців не змогли пригадати, за яку з партій вони віддали свій голос, і 50 % не пам'ятали про свій вибір в одномандатному окрузі. Тобто постають запитання: яка частина виборців дійсно точно інформує про свою підтримку, наскільки можна довіряти їхнім відповідям про підтриманих кандидатів і їхню кількість? Важливим є й психологічний чинник. Наскільки сьогодні населення інформоване про те, як ПРАВИЛЬНО треба й можна було віддавати свій підпис на підтримку претендентів, скількох з них тощо. На мій погляд, пояснювальна кампанія з боку ЦВК щодо того, скількох претендентів може підтримати виборець, була організована надто слабо.
Одержані результати справдi є цікавими й допомагають оцінити «розстановку сил», але навряд чи їх можна трактувати як підставу для недовіри до кандидатів, претендентів та їхніх команд. Усе в нашому житті набагато складніше.
Ірина БЕКЕШКІНА, кандидат соціологічних наук, Інститут соціології НАН України:
— Микола Миколайович Чурилов — чудовий професіонал, і я припускаю, що така методика може мати місце. І хоча соціологічні дослідження не є юридичним аргументом, але в деяких округах, де підозрювалося, що були фальсифікації під час попередніх виборів, за допомогою опитування змогли визначити ті дільниці, де слід шукати порушення. І їх справдi там виявили. Я припускаю, що така методика існує, але наскільки соціологічні опитування можуть бути аргументом, я не знаю. Мені треба поговорити з Миколою Миколайовичем, щоб уявити використану методику. Є ж комісія, якій, мабуть, простіше судити, наскільки підписи реальні чи нереальні. Можна ж вибіркову перевірку зробити. Я не знаю, чи робив ці розрахунки Микола Миколайович і наскільки коректно все це помножували. Думаю, що це скоріше інформація до роздумів, ніж висновки, яких можна дійти. І я гадаю, що й Микола Миколайович так вважає.
Володимир ФЕСЕНКО, політолог, кандидат філософських наук, Харківський державний університет:
— На мій погляд, сам факт, що кожен iз 15 претендентів представив понад 1 млн. підписів на свою підтримку, свідчить про те, що, судячи з усього, збирання підписів проводилося «нетрадиційними» способами. Тобто йшлося про використання чи централізованих банків даних, що є в ЦВК, чи паспортної системи, чи якихось інших. Я можу стверджувати, що в Харкові, порівняно з виборчою кампанією минулого року, особливої активності щодо збирання підписів не спостерігалося. Тобто кампанія зі збирання підписів проходила дуже непомітно, вона не мала масового характеру. Це непряме підтвердження того, що, скоріше за все, використовувалися якісь централізовані способи й методи. Але стверджувати це однозначно неможливо.
Тепер що стосується повторної перевірки за допомогою опитувань. Я дуже сумніваюся, що таким чином можна щось перевірити. Інша річ — за допомогою соціологічних опитувань визначати рейтинг кандидатів у президенти. Тут можна приблизно виявляти тенденції популярності тих чи інших кандидатів на даний момент. І то є свої проблеми. Бо в деяких кандидатів, наприклад, у того ж Мороза, є регіони, в яких вони набагато популярнішi, ніж в інших регіонах. І відповідно, при загальнонаціональних опитуваннях імовірність середньостатистичної математичної помилки буде вища. Що стосується повторної перевірки, також виникають сумніви. Бо навіть якщо передбачити, що в усіх регіонах України, як вимагає закон, збиралися підписи на підтримку кандидата, то навіть у цьому випадку репрезентативне опитування 2400 осіб не дасть точної картини. Треба собі дуже добре уявляти методику: припустимо, якщо в регіоні опитали 200 осіб, то з них 20, чи 50, чи лише 10 давали свої підписи. На жаль, тут традиційні соціологічні методи не працюють. Дуже добре відпрацьовано методику виявлення рейтингів популярності, але повторну перевірку збирання підписів, на мій погляд, достовірно за допомогою традиційних методів провести неможливо. Тому що в цій процедурі має бути задіяно щонайменше декілька мільйонів осіб. Один виборець може давати підпис на підтримку кількох кандидатів. Тобто загально національне опитування за традиційною методикою не може достовірно підтвердити або спростувати інформацію про збирання підписів.
А що стосується даної екстраполяції результатів опитування на загальну кількість виборців в Україні, то вона здається мені неправомірною. Немає методики, яка дозволяла б це робити.
Микола ШУЛЬГА, доктор соціологічних наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Тут дуже гострий сюжет. Адже це не якась прихована фірма проводила дослідження. Це дійсно «СОЦIС-Геллап». Вони публічно заявляють про те, що роблять такий підрахунок.
Взагалі-то, така екстраполяція припустима, але при цьому ми маємо пам'ятати, що існує така людська особливість, як забудькуватість. Опитувані можуть забути, за двох чи за трьох вони підписували підписні листи. І це якраз один з вразливих моментів у таких опитуваннях. Згідно з нашим законом, дозволяється ставити підписи хоч би й за 10 осіб. І людина може просто забути, що вона голосувала за двох чи трьох. А вага одного забутого голосу збільшується, оскільки екстраполюється на велику кількість населення. І це може призводити до певних похибок. Я ніколи не читав і не знайомився з такою методикою, тому треба було б обговорити, наскільки вона точна.
Можлива вибіркова помилка при відомій кількості опитаних — від 3% до 5%. Але, як мені здається, помилка в опитуванні є меншою за ту, яка може мати місце через людську природу — нефіксування на такій незначній події своєї пам'яті. Навіть ми, соціологи, стикаємося з цим, коли запитуємо в респондентів через рік: «Ви пам'ятаєте, за кого з депутатів ви голосували?» Вони кажуть: «Не пам'ятаємо». І досить високий відсоток опитуваних.
Взагалі, звісно ж, такий варіант підрахунків є новим, і його можна піддати сумнівам.
Олександр ФЕДОРИШИН, директор кампанії GfK-USM (Українські опитування та дослідження ринку):
— Висновки не відповідають результатам опитування абсолютно. Є таке поняття, як величина помилки. Для даної вибірки величина помилки становить близько 2%. Тому неправильно стверджувати, що за О. Ткаченка підписалося 1,29% опитаних. Насправді це може бути й 3%. І виходить зовсім інша кiлькiсть підписів. Плюс — якщо ви врахуєте, що виборці того ж, приміром, О. Ткаченка нерівно представлені в усіх регіонах, а зосереджені більше в сільській місцевості, величина помилки різко зросте. Тобто, з точки зору статистики, висновки абсолютно необгрунтовані. Крім того, відсотки тут наведено з такою точністю, яка не має сенсу, наприклад 8,21% за Л. Кучму. Перерахунок вiдсоткiв з такою точнiстю на кількість виборців абсолютно некоректний, оскільки тут дуже приблизно можна було б говорити про точність до цілих відсотків. Тому всі цифри типу 3 млн. 110 тис., 2 млн. 440 тис. — це просто чиясь помилка або некомпетентнiсть.
Ще один момент. Подання підписних листів закінчилося 13 липня. А опитування розпочалося на тиждень раніше. За цей час чимало виборців могли поставити свої підписи на підтримку кандидатів і при цьому не потрапити в це дослідження.
Саме опитування як суто соціологічне явище в мене не викликає великих сумнівів. Ці дані досить цікавi. І їх, напевно, можна розглядати як ставлення до кандидатів. Тобто самі результати цiлком можуть бути саме такими. Але їх інтерпретація, перерахунок цифр на кількість виборців некоректні й безграмотні. Робити такi «гучнi» висновки на підставі цього просто несерйозно.
Володимир ПАНIОТТО, доктор філософських наук, директор Київського міжнародного інституту соціології:
— Загалом можна передбачити, що помилка в такому опитуванні становила 2—3%. І те, що Л. Кучма, Н. Вітренко, П. Симоненко та О. Мороз набрали більше ніж мільйон голосів — це дані дуже надійні. Що стосується інших кандидатів, то при такій помилці вибірки 2,13% за Марчука — це може бути й 700 тис. осіб і 1 млн. 600 тис. Тобто щодо нього точно не можна сказати, набрав він чи не набрав мільйон підписів. А от результати щодо О. Ткаченка викликають підозру. Тим паче, що, за даними опитувань, рейтинги Ткаченка, хоча всі вважають його реальним кандидатом, дуже низькі. Але загалом дані опитування не дозволяють стверджувати, що хтось не добрав мільйона.
