Успіх — це не коридор, а сходи, або Слово як дія
Десять років тому тіло політичного лідера придушеної угорської революції 1956 року Імре Нагі дістали з таємної могили й урочисто перепоховали. Ця подія була відзначена зібранням великої кількості людей на майдані Героїв у Будапешті, які слухали тоді ще невідомого лідера студентів Віктора Орбана, який закликав до виведення Радянської Армії з Угорщини й до встановлення демократії. Нині Віктор Орбан є прем'єр-міністром Угорщини.
З лінгвістики ми знаємо, що деякі дієслова мають так званий доконаний вид (performative function). Вимовляючи яке-небудь дієслово, ми насправді здійснюємо дію: ми даємо хрещення кораблю чи оголошуємо пару подружжям. В інших колишніх комуністичних країнах демократичні зміни іноді супроводжувалися насильством. В Угорщині зміни сталися майже виключно через силу слів. Слова довели здатність бути революційними. Мова привела до фундаментального прориву в житті суспільства.
Промови, виголошені 10 років тому при перепохованні колишнього прем'єр-міністра Імре Нагі, страченого 1958 року комуністами-пособниками радянської окупаційної армії, зробили свій внесок у цей процес. Слова, що вимагали виведення російських військ із території Угорщини, стали кульмінацією падіння комуністичного режиму. Слова можуть бути справді ефективними, особливо якщо двісті тисяч осіб збираються на майдані, щоб їх почути.
При комунізмі, «мова» використовувалася і в політиці, і суспільному житті, навіть література була подобою секретного коду. Хоч кожний більше чи менше розумів терміни, які використовувалися політиками й журналістами, існувала величезна прірва між їхньою мовою та мовою людей у притишених особистих розмовах. 1989 року перша маніфестація демократії стала проривом свободи слова, затиснутої десятиріччями вимушеного мовчання. Люди дивилися телевізор не відриваючись, смакуючи промови нових політиків, які відкрито говорили на раніше придушеній мові.
Олівер Вендел Холмс одного разу сказав: «Прозріння миті часом варте досвіду цілого життя», і ми розуміли, що той час був правильним. Михайло Горбачов відкрив свій ящик Пандори. Одного разу відкривши правду, її не можна сховати назад.
Те, що одне покоління сприймає як розкіш, інше покоління бачить як необхідність. Ціле покоління сприймало демократію, права людини, ринкову економіку як розкіш. Тепер ми не уявляємо свого життя без них. Вони стали основою життя Угорщини.
Десять років тому, коли людям у країнах, що раніше перебували за залізною завісою, стало зрозуміло, що комунізму більше не існує, ми знали, що нам необхідно встановити демократію. Але що це означає — встановити демократію? Тоді це означало створити демократичну державу.
За останні десять років ми побудували нові держави, замінюючи клоновані комуністичні моноліти, які діяли впродовж сорока років. Ми створили демократичні інститути, замінили п'ятирічку ринком, приватизували більшість державних активів. Понад 80% ВНП Угорщини сьогодні виробляється приватним сектором, 75% торгівлі відбувається з членами Європейського Союзу. В Угорщині, як і в кількох інших країнах Центральної Європи, посткомуністичний період практично завершений.
Але падіння комунізму примусило нас усвідомити, що він принижував не тільки індивідуальну свободу, а й почуття «суспільності» загалом. Тому нашим завданням була реконструкція не тільки держави, а й суспільства — його сімейних цінностей, національних традицій і культурної спадщини. Наші знову звільнені товариства повинні вивчити «мову» наших складових частин так, як ми вивчили нову економічну й політичну мову.
Центральна Європа продемонструвала, що за допомогою вивчення мов одне одного, за допомогою співпраці, заснованої на цінностях, які поділяються, спільних інтересах та історичних зв'язках, можна досягти вражаючих результатів. Вишеградська група і Центральноєвропейська ініціатива створили процвітаючу систему вільної торгівлі і зростаючий потік інвестицій між країнами регіону.
У більш широкому контексті реінтеграція Угорщини в західні інституційні структури відбувається стабільно, практично в бажаному темпі. Зі вступом Польщі, Чехії й Угорщини в НАТО ялтинський світовий порядок закінчився. Це встановило історичну справедливість для борців за свободу Угорщини 1956 року, які боролися за незалежність своєї країни, але були розбиті радянськими танками. Трагічний конфлікт у Косово стався через декілька днів після вступу Угорщини в НАТО, і він підтвердив упевненість у тому, що наша безпека може бути гарантована тільки всередині структури НАТО.
Наступного року Угорщина буде святкувати тисячолітню річницю своєї держави, тому нам не треба практикуватися в діалекті європейської цивілізації. Однак нам усе ще треба вивчити жаргон Європейського Союзу. І необхідно визнати, він іноді все ще важкий для нас. Розмови про вступ в ЄС почалися в листопаді минулого року, і зустріч ЄС в Берліні розчистила дорогу до розширення Союзу. Але треба не губитися в словесному тумані, а визначити точну дату вступу. На третіх демократичних виборах 1998 року угорці проголосували за радикальний розрив із минулим. Вони вибрали покоління, що його не зачепила погана спадщина минулого. Угорщина є першою країною в Центральній Європі, де сталася така зміна поколінь. Новий уряд приніс із собою новий стиль управління, який виключає заплутану бюрократичну мову, використовувану тими, хто був при владі раніше. Ми поставили перед собою мету висловлювати зрозумілі думки доступною мовою. Ми поділяємо погляд Вітгенштейна, який говорив, що все, що можна сказати, можна сказати зрозуміло.
Можливо, хтось думає, що формувати уряд, очолюваний кимось, кому ще немає сорока, небезпечно. Але остання декада в Угорщині не була звичайним десятиріччям в усталеній демократії. Впродовж цих років парламент сформував демократичні рамки, надолуживши те, що було згаяно за сорок років диктатури. Ми створювали законодавство в такому темпі, що це часом здавалося форсованим маршем. Ні в кого не було чіткого уявлення про те, як перейти від комуністичної структури до демократичної. Але поки інші говорили про перехідний період, ми вжили заходів, необхідних для цього переходу.
Без змін не може бути прогресу. Ми живемо в такий історичний час, коли зміни відбуваються так швидко, що ми бачимо теперішній час, тільки коли він уже йде в минуле. Не забуваючи про це, ми повинні зайнятися планами на майбутнє. Успіх — це не коридор, це — сходи. В Угорщині ми зрозуміли, — щоб досягти бажаного, ми повинні застосовувати доконаний вид дієслова. Дозвольте мені процитувати слова Емілі Дікенсон: «Кажуть, що слово вмирає, коли його вимовляють». А я кажу, що цієї миті воно починає жити.
