Гносеологія архітектоніки сучасного мезозою
Взагалі, тема — звідки береться в людях ця тваринна готовність залежати тільки від рухів та інтонацій господаря — не політична. Політичною вона стає тоді, коли намагаєшся уявити: міг би лідер держави всього в 1/5 України, наприклад, після зустрічі із главою супердержави доповісти своїй країні, що він там за мімікою або ще якось «відчув» стосовно перспектив двостороннього співробітництва... А якщо в нас головна мета — натякнути, що ще раз Великий друг по плечу поплескав, тоді, звичайно, це інша річ.
А справжнє ставлення до нас, як і до інших «менших», котре, на жаль, ми дозволяємо виявляти, — це висловлювання Рема Вяхірева (що збіглося практично за часом з «відчуттям» нашого Президента), який довго розмірковував на тему того, що Україну ніхто всепрощенням газових боргів утримувати не буде, і який кинув журналістам про керівників країн СНД, що більше глузду було б, якби «якомога більше господарювання було в макітрах у вашого керівництва, якомога менше політики...» Якщо і можна нам це хамство проковтнути, то тільки тому, що крити нічим, «у макітрі» щодо «політики» також неабияке перебільшення...
Однак є в нас голови глобального, державного масштабу, що приховувати. «Политическая идеология. Ретроспективный анализ и принципы функционирования в современной Украине» — так називається книжка Олександра Михайловича Волкова, який недавно захистив кандидатську дисертацію. Прекрасне ілюстроване видання. Папір особливо гарний, такий просто подарунково-альбомний. Ну просто чудово вдалося позаштатному раднику Президента, народному депутату п. Волкову розкрити тему розділу «Политико-философская дифференциация в обществе переходного периода: компаративный анализ основных идеологических концепций». Конкретно так, без базару. У вустах п. Волкова особливо переконливо звучить позитивна оцінка досвіду Піночета, критика українського парламенту і висновок про необхідність зміцнення виконавчої влади, яка має бути в перехідний період наділена законодавчими функціями. Сумно, якщо парламентській слідчій комісії Григорія Омельченка вдасться-таки змусити Генпрокуратуру впритул зайнятися зарубіжними валютними рахунками Олександра Михайловича і внаслідок «перерваного польоту» ми не додивимося впровадження наукових розробок п. Волкова в практичне життя. Тим паче, він переконаний, що «орієнтиром у реконструкції політичних відносин і політичних інституцій», повинен бути, зокрема, «перехід від авторитарно- кланової системи до впровадження в громадянському суспільстві принципів соціального партнерства»...
Звичайно, висловлюючись природною мовою п. Волкова, з погляду «універсального і позаісторичного морального регулятиву», на зразок «кантівського категоричного імперативу або ідеї загальнолюдського практичного дискурсу, як метаінституції легітимації всіх громадських організацій», — можуть виникнути питання. Однак, із другого боку, російські сноби співають про своїх «нових росіян», мовляв, «Сартра плутають із сортиром». А ми своїми «новими» можемо від душі пишатися: вони в нас не тільки «інституціоналізм А.Гелена, «етику відповідальності» Г. Люббе та ідеї Р.Шпаєманна» лущать, як горох на овочебазі, але й «політиків ревізіоністсько-неокантіанського напрямку» всіх підряд. Хто чого не зрозумів — не соромтеся. Хотіла якраз про це детальніше в Олександра Михайловича шанобливо дізнатися, а він чомусь засоромився розмовляти. Може, вирішив, що хочу запитати: невже правда, неначе його бізнес-партнер Борис Березовський передав від братів Чорних, відомих російських «алюмінієвих королів», не $30 млн., обіцяних на передвиборну кампанію Кучми — навзамін проникнення на Миколаївський глиноземний, а тільки $10 млн., і тепер усі зацікавлені особи шукають, хто «потягнув»? Ну, даремно, дурість несусвiтна, хто ж таке буде питати, ну чисте марення, наклеп мерзотних недоброзичливців на шановних людей! До речі, нещодавно одна інформована газета повідомила нам, що наш «Березовський» — це наш Волков, а зовсім не «їхній» Рабинович. Ну, грубо, грубо. Хоч, може, і приємно. Проте, із другого боку, яка країна, такі й «кардинали». А із третього боку — вивчиш книжку п. Волкова і вирішиш: а хто такий цей доктор наук Березовський, котрий отримав свої ступені в натурі? Однак про інше хотілося дізнатися в довіреної особи Президента. Про згадане в науковій праці, конкретно: в розрізі генезису політичних ідеологій складність гносеологічної архітектоніки чи є зрізом, який наближає до прагматичного рівня функціонування та до аналога програм упровадження певних концептуальних вирішень?
«Життя владно штовхає нас до посилення виконавчої влади...» — так закінчує свою працю споважнілий Олександр Волков. Ну кого куди «життя штовхає» — подивимося, мабуть, після 31 жовтня, тоді і «відчуємо», і «почуємо»...
