Реальність віртуальності

Шановна редакція!

Підтримуючи пропозицію колегії зі Львова В.Лещука («День», 12.6.1999) і доцільність публікацій відгуків на резонансні суспільні явища, хочу висловити свій погляд на нещодавні події.

Дванадцять партійних «апостолів» одностайно канонізували Леоніда Кучму і зробили на нього передвиборну ставку. У розігруваному театрі вони зняли свої травестійні маски. Кучма, як відомо, програв соціально-економічній ситуації з великим рахунком. Програв свавіллю. Трагедійність полягає в тому, що за такого результату він знову пропонується на перше місце.

Якщо розмірковувати по- спортивному, то, за аналогією, перше місце в перегонах потрібно віддавати коню, який прийде останнім. Але тоді очі у людей мають бути на потилиці. Коли «апостоли» СДПУ(о) — партії, поки відомої в масі як «футбольна команда», НДП й інших партій, котрі примкнули до них, погоджуються з таким механізмом вимірювання досягнень, то вони ратують за подальше торжество віртуальності. Вона вже глибоко пронизала всі сторони буття в Україні.

Лідер СДПУ(о) пан Медведчук чітко висловив партійну доктрину — «нам потрібен такий Президент». Але кому «нам» потрібен такий Президент?! Чи не тим, кому сьогодні в Україні жити добре?

Представляється, що пропрезидентський блок і блок на підтримку Євгена Марчука різняться головним: останній, оцінивши реальність і згубність віртуальності, пропонує нарешті рішуче покінчити з нею.

Валентин МОГИЛА, доцент Київ