200 десантників у Косово стоять на аеродромі як символ російської військової сили. «Празький варіант, розумієте?» — коментує політик. О, цей символ розуміємо! Празький варіант, будапештський варіант, берлінський варіант... Радянський солдат-визволитель дає німецькій дівчинці шмат хліба і бере її на руки, і гарантом світу застигає над Берліном — «статант гардант».

А всі хочуть. Усі хочуть брати на руки врятованих дівчинок, дарувати берети хлопчикам, бачити, як дівчата цілують їхні прапори й біжать назустріч, кидаючи букети на броню. Право великих і сильних ділити світ на зони й бути там «рампан», «пассан» і «гардант» одночасно. Що ж залишається малим? Задрімати на грудях великих і сподіватися на їхню милість і здоровий глузд. На те, що вони домовляться між собою полюбовно й не буде нових «берлінських стін». На те, що мир і справедливість — дійсно їхня головна мета. На те, що дадуть шматок хліба, нарешті...

На те, що всі — й великі, й малі — повернуться до себе додому та заспокояться, і відпочинуть. Важко бути завжди «статант» — навіть леву.