Завзяті слуги вгадують думки хазяїна

Дійсно, демократичну «погоду» тоді зробили не тільки співтовариші Анатолія Матвієнка, а й керівники місцевих структур НДП, котрі вже повинні були б, що називається, обома руками підтримати Леоніда Даниловича. З цього приводу голова політради партії Володимир Філенко сказав, що він «гордий і щасливий», і що ще не все втрачено. Екс-лідер НДП упевнений, що «ізоляції нас від партії, чого так хоче домогтися влада, — ніколи не вийде, тому що ми не відірвані від НДП особистості, а дуже сильна команда, й за нами дійсно більшість партії, яку ми обов'язково об'єднаємо в процесі переговорів центристських і правоцентристських сил».

Кореспондент «Дня» Ірина Гаврилова звернулася до членів «сильної команди» Анатолія Матвієнка, яка сьогодні називається «Відкрита політика» (контактний тел. 291-79-73), аби з'ясувати їхню думку про причини й методи партійного розколу:

Олександр ЄМЕЦЬ:

— Нинішні події в НДП були вигідні тим людям, котрі ухвалили рішення підтримати на виборах Кучму. Слід зауважити, що в основному це не керівники місцевої ланки, котрi, бачачи настрої в регіонах, розуміють, що не зможуть вийти агітувати за Леоніда Даниловича. Звичайно, це вигідно тим людям із президентського оточення, котрі сьогодні ведуть передвиборну кампанію, й частині з тих, хто зробив із передвиборної кампанії великий фінансовий проект. Я думаю, що у випадку з Президентом спрацювали його особисті якості: Як же так? Як посміли? До речі, та частина людей, котра сьогодні залишилася в НДП, — вона більш чесна, ніж «конкуренти» з СДПУ, оскільки ці люди — мабуть, єдині, хто більш-менш послідовно працює тільки на Кучму, оскільки решта працює й на інших кандидатів.

Юрій САХНО:

— Я гадаю, в такій ситуації з НДП зацікавлені понад усе люди, котрі бачать політичний устрій влади в Україні за латиноамериканським зразком, тобто клани. Я прочитав у вашій газеті інтерв'ю з Миколою Зарицьким — і дізнався, що з фундаторів СДПУ(о) залишилося три людини. Такий розвиток подій вигідний кланам. Було з усього видно, що публічні дії Матвієнка дуже дратували Президента — як невідповідні прийнятій номенклатурній моралі. Ймовірно, Валерію Павловичу, котрий очолює партію, зробили послугу, як і товаришам, котрі залишилися з ним, — усім партійцям, які йшли в НДП як у партію влади, — щоб вирішувати свої питання. Щоправда, номенклатурна частина партії — це породження тієї політики, яку проводив у тому числі й А. Матвієнко — він повинен це визнати. Але найнеприємніше те, що як партія після жовтня може припинити своє існування, зійде нанівець. Тепер це суто проурядова партія, що має нести відповідальність за дії КМ. І, можливо, в цьому — в прямій відповідальності — позитивний результат усього цього процесу.

Артур БІЛОУС:

— Я вважаю, головна зацікавлена особа — міністр Кабміну Анатолій Толстоухов. Основний генератор, скажімо, це номенклатурна частина НДП, тому що іншим: прем'єру, віце- прем'єрам ніколи було займатися розвалом партії. Певною мірою це могло бути вигідно партіям, конкуруючим із НДП за звання «партії влади». Я не думаю, що ця ситуація була особливо вигідна Президентові — на мій погляд, йому треба, щоб партія на складному передвиборному етапі залишалася цілісною. Адже партія — це не тільки інструмент виборів, а й інструмент контролю за фінансовими потоками, приміром. Тому я передбачаю, що подібна ситуація могла бути вигідна не тільки людям із оточення Кучми, а й людям із оточення прем'єра.

Борис БЕЗПАЛИЙ:

— Об'єктивно панад усе в розвалі правого флангу зацікавлений діючий Президент. Як розвалювали й нас, й інших? Є завзяті слуги, котрі вгадують думки хазяїна. Це представники близьких до Кучми політичних партій, це непартійне оточення Леоніда Даниловича. З іншого боку, для того, щоб щось здійснилося, однієї зовнішньої сили недостатньо. Майбутнє партії органічно витікає з її історії, тому у самому способі формування НДП і було спочатку запрограмовано, що на якомусь етапі цей проект повинен себе вичерпати. Суперечності, закладені між різними складовими НДП, уже були, але для того щоб потенційні суперечності перетворилися на реальні розбіжності, потрібен конкретний привід. Президентська кампанія тут послужила каталізатором, коли частина партії внаслідок службового становища була зобов'язана задекларувати свою відданість Кучмі. Й ті, хто вагався, на цьому етапі стали неугодні.

Тарас СТЕЦЬКІВ:

— Прем'єр-міністр і партійна номенклатура НДП були тільки солдатами, котрі виконують наказ; і, очевидно, особистої зацікавленості В.Пустовойтенка в цій ситуації не було. А ось інші, такі як Толстоухов, Петров, Коропов робили це для того, щоб вислужитися, й служили із завзяттям, знаючи, що їх похвалять на Банковій. Я вважаю, що все те, що відбувається, — це елемент загальної політики АП: нагнітання в суспільстві тотального страху й тотальний терор, а також відсутність конкурентів на правому фланзі, здатність створити альтернативу лівому реваншові замість Леоніда Кучми. Навряд чи СДПУ(о) безпосередньо брала участь у процесі розвалу НДП: вони не ідіоти й чудово розуміли, що треба руками однієї частини партії знищити іншу її частину.

Володимир ФІЛЕНКО:

— За великим рахунком, я не можу сказати, що розкол НДП був комусь вигідний. Радше Президентові та його оточенню, а також друзям по партії — Пустовойтенку та його команді, щоб партія досить дружно й без розколу проголосувала за Кучму. Відверто кажучи, завдання не вельми, але його було поставлено. Й уже тиск на партію призвів до того, що демократична частина НДП із партії за цієї ситуації вийшла. Були й дві інші причини: по- перше, це наша оцінка Кучми, яка зводиться до того, що він несильний, недієздатний, що його бажання балотуватися може призвести до перемоги лівого кандидата і т.д. А по-друге, була внутрішня ситуація в самій НДП, коли партія почала втрачати демократичне забарвлення, внутрішню демократичну процедуру й будувалася за принципом напіввійськової організації, де наказ начальника — закон для підлеглого.