Атомна енергетика: національне надбання чи загроза?
В Україні електроенергію на АЕС почали виробляти 22 роки тому з пуском блоку потужністю 1 млн. кВт на Чорнобильській АЕС. А через дев'ять років — 1986-го — вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС.
За тринадцять минулих років світова спільнота, й Україна в тому числі, відреагувала правильно: істотно підвищилася безпека АЕС, хоча це вимагало значних фінансових витрат. І все ж електроенергія, що виробляється на АЕС, зберегла конкурентоспроможність на світовому ринку.
Однак суспільство все ще ставиться до атомної енергетики насторожено, а можливості її розвитку в різних країнах залежать від розстановки політичних сил. І все ж сьогодні в світі працюють уже 450 енергетичних реакторів, і вони продукують близько 18% електричної енергії, що виробляється на планеті. Але світ ще не зробив остаточного вибору ні на користь традиційної, ні на користь ядерної енергетики. Йому, особливо розвиненим країнам, є з чого вибирати та ще є час для роздумів.
А в України волею долі можливостей для вибору зараз майже немає. Атомна енергетика є і в недалекому майбутньому залишиться одним із «наріжних каменів» економіки. Спробуємо показати це наочніше.
Торік на п'яти українських АЕС потужністю 12 млн. кВт вироблено 43% від загального обсягу виробленої електроенергії. Частка атомної енергетики у валовому внутрішньому продукті країни досягає сьогодні 4,5%, тоді як 1990 року вона становила лише 1,5%. Правда, внесок АЕС виріс в основному через падіння виробництва на вугільних і газово-мазутних станціях. За останні роки встановлена потужність АЕС не змінилася, хоча введено в промислову експлуатацію 6-й енергоблок на Запорізькій, найбільшій в Європі АЕС, але зупинено й знімається з експлуатації 1-й енергоблок на Чорнобильській АЕС. Як бачимо, атомна енергетика є єдиною стабільно працюючою галуззю протягом восьми кризових років.
Електроенергія атомних станцій конкурентоспроможна. Собівартість 1 кВт/год., виробленої на АЕС, 4 коп. Це в 2,5 раза нижче, ніж у теплостанцій (а ними виробляється 51% електроенергії). Продукцію українських АЕС цілком можна продавати, в тому числі й за кордон. Пригадаймо, що на початку 90-х Україна експортувала її майже на $500 млн. на рік.
При цьому можлива довгострокова стратегія: ресурс, тобто термін життя основного обладнання, що залишився, українських АЕС ще досить великий. Він становить 16 років із 30-ти, закладених у проекті. Тобто використано тільки 45%, у той час як ресурс теплової енергетики вироблено на 90%.
Але атомна енергетика має й істотні незадіяні резерви. Так, ефективність використання встановленої потужності становить тільки 70%, у той час як у світовій практиці нормою є 90%. Якщо перед енергетикою поставити це завдання, то його можна вирішити протягом 3-4 років, а це рівнозначно введенню нової потужності, що дорівнює 2,4 млн. кВт. І ціна таких зусиль у 10 разів менша за вартість будівництва нових енергоблоків. Ще один резерв — незавершене будівництво двох енергоблоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС. Потрібна лише воля, щоб закінчити будівництво цих блоків, 90% коштів в які вже вкладено.
А ще у нас в країні — величезні втрати електроенергії в мережах, що досягають 30%. Це спричинено неефективністю управління розподілом електроенергії.
П'ять атомних станцій разом з атомними містечками та їхньою інфраструктурою обслуговують 50 тис. працівників. Якщо всю продукцію, вироблювану галуззю, розділити на це число, то на кожного працівника припаде по $35 тис., що в 25 разів перевищує середній показник по країні (за даними Держкомстату). Така ефективність багато в чому забезпечується наявністю п'яти тисяч висококваліфікованих працівників, на яких покладено відповідальність за безпеку, та котрих, без сумніву, можна віднести до еліти галузі. Підготовка таких фахівців займає в середньому десять років, а їхню роль в атомній енергетиці важко переоцінити.
У пресі часто порушується питання про ядерне паливо. Не включаючись в дискусію з цього приводу (це — тема окремої статті), скажу, що в світі зараз такого палива більш ніж досить. Ціни падають. І питання лише в тому, у кого купувати. Чотирнадцять наших атомних реакторів щороку використовують ядерне паливо вартістю $400 млн. З цієї суми $300 млн. необхідно платити за свіже паливо, а $100 млн. — за зберігання й переробку в Красноярському краї РФ. Для виробництва такої ж кількості електроенергії щороку на теплових електростанціях купується газу, мазуту й вугілля на $1600 млн., тобто витрати на органічне паливо в 4 рази вищі.
Виходячи з усього сказаного, можна стверджувати, що атомну енергетику, навіть і після Чорнобиля, потрібно розглядати як національне надбання. Якби її довелося сьогодні створювати знову, то потрібні були б $15 млрд. і 10 років роботи. Так, світовий досвід показує, що створення атомної енергетики обходиться втричі дорожче, ніж та, що працює на вугіллі й газі. Але експлуатація її за умови дотримання стандартів безпеки — у 8 разів дешевша. На щастя, цей сприятливий етап припав на досить скрутний період в історії України. І цю обставину гріх не використати. Але треба робити це кваліфіковано: не допускати деградації обладнання, дуже дбайливо ставитися до робітників, інженерів, учених, не випробовувати їхнього терпіння... Від цього може виникати реальна загроза.
