Iсторичний масштаб Володимира Леніна уточнюється

Діяльність ця була суворо регламентована: від того, скільки пам'ятників вождеві пролетаріату мало припадати на обласний і районний центр, до кількості бронзового Ілліча на 1 квадратний кілометр пустелі і тундри. З метою здiйснення обліку та контролю, а також підтримання пам'ятників у належному стані комісія безупинно роз'їжджала містами і весями СРСР. І от приїхали вони якось в одне західноукраїнське містечко. Зустрічаються з місцевою владою.

— У вас пам'ятник Леніну є?

— Звісно, є.

— Де знаходиться?

— Де і має бути, на центральній площі.

Їдуть на центральну площу — немає пам'ятника. «Тьху ти, чорт забирай, ляскає себе по голові секретар міськкому, — він же у нас біля вокзалу». Їдуть до вокзалу — немає пам'ятника. Начальство вкривається холодним потом і бурмотить: «Він у нас біля будинку культури». Їдуть туди — і там немає пам'ятника. Не поспішайте робити висновки. Ніхто комісію не вводив в оману, як і ніхто із зловмисників не викрадав пам'ятник. Просто Ленін займав таке визначне місце в житті радянського суспільства (геніальний вождь і вчитель, заповіти Ілліча, ленінським шляхом, ленінські праці і заліки по них і т.д. і т.п.), що нікому з місцевого начальства і на думку не могло спасти, що в їхньому місті немає пам'ятника Іллічу. Вони були впевнені, що десь він точно стоїть: якщо не біля міськвиконкому, то біля вокзалу, якщо не біля вокзалу, то біля будинку культури. Більш того, у всіляких довідках і звітах щороку акуратно вказували: стільки-то школярів прийнято в піонери біля пам'ятника Леніну.

І сьогодні, дивлячись на цю фотографію, розумієш, що Ленін нарешті досяг встановленого йому історичного масштабу і посів належне місце в житті суспільства, нарівні з іншими історичними діячами. Хтось продовжує вважати його вождем і вчителем, хтось вивчає його праці, а хтось віддає перевагу, скажімо, Липинському або князю Кропоткіну. Так що збулося ленінське пророцтво: «Ідеї тільки тоді стають силою, коли вони опановують масами». Будемо сподіватися, що наше суспільство назавжди засвоїло одну просту ідею: немає і не може бути монополії на істину в останній інстанції у однієї єдиної людини, або у однієї єдиної партії. Дмитро СКРЯБІН, Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, «День»

P.S. Дещо насторожує тенденція встановити скрізь і всюди пам'ятники Тарасовi Шевченку. Але будемо це все ж таки вважати хворобою росту. А як щеплення рекомендуємо пам'ятники Михайлу Жванецькому. Кожний, хто подивиться на бронзового Жванецького, відразу пригадає: «Про себе я можу сказати твердо. Я ніколи не буду високим. І красивим. І струнким. І в молоді роки я не буду жити в Парижі. До моєї думки не буде прислухатися більше однієї людини. Та й ця одна починає мати свою» або щось інше не менш корисне. Останнє автори перевірили особисто на собі в славному місті Одесi.