Андрій ШЕВЧЕНКО: «Переламуючи себе, отримуєш задоволення від того, що ти сильніший за обставини»

Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ,

«ІНОДІ Я ЗАЗДРЮ СТУДЕНТАМ»

— Кажуть, у спортсменів не буває дитинства, бо з дитинства вони звикають до постійних тренувань, змагань...

— Згоден: спочатку в дитячій, а потім і в більш дорослих командах переді мною, як і перед усією командою, ставилися максимальні завдання, а турніри, в яких ми брали участь, чергувалися з калейдоскопічною швидкістю. Звичайно, за таких обставин рано стаєш дорослим, у тебе з'являються цілі, амбіції, інтереси не такі, як у хлопців твого віку. Іноді я дивлюся на студентів і по-доброму їм заздрю: в мене ніколи не було можливості відчути себе одним із них.

— Колись згадувалося, що найскладнішими для вас були юнацькі роки. Що допомогло не зламатися?

— Напевно, цілеспрямованість і сильний характер. Коли у людини є певна мета, вона, долаючи всі перешкоди і маючи достатню наполегливість, обов'язково її досягає. Так і в житті часто буває: перемоги чергуються з прикрими поразками, біла смуга поступається місцем чорній, але за постійної наполегливої роботи подібні речі зводяться до мінімуму.

— Одні гравці отримують більше задоволення, забивши гол, інші — віддавши голеву передачу. А як у вас?

— Найбільше задоволення отримую тоді, коли виграє команда. Для мене не так важливо, хто забив: головне, що виграла команда, кольори якої я захищаю. Деякі, так би мовити, журналісти полюбляють стверджувати, ніби я перетримую м'яч, усю гру замикаю на собі. Гадаю, якби це було так, у київському «Динамо» я б не затримався.

— Від чого ви отримали найбільше задоволення за період кар'єри гравця?

— Я не акцентую на цьому увагу, оскільки нічого значного поки що не виграв. Сподіваюся, великі перемоги не за горами, а коли вони прийдуть, тоді й поділюся своїми враженнями.

— Отже, про найбільші розчарування теж говорити зарано...

— Розчаровуватися — значить втратити впевненість у собі.

«Я НЕ УЯВЛЯЮ СЕБЕ ПОЗА ФУТБОЛОМ»

— Київським динамівцям завжди була властива психологія переможців. Поясніть це словосполучення на рівні особистих почуттів.

— Психологія переможців полягає в тому, що треба вигравати геть усе. Динамівцям просто не дозволено програвати: кожен із нас чудово розуміє, в якому славному клубі виступає й що марку команди треба підтримувати постійно.

— Цікаво, про що ви думаєте, коли щодня «намотуєте» кроси?

— У такі моменти важко про щось думати — просто концентруєшся на завданні тренерів. Інша річ, що під час зборів іноді перемагають лінощі, зникає бажання щось робити. Але, переламуючи себе, отримуєш величезне задоволення від того, що ти сильніший за обставини.

— А ніколи, хай навіть на частку секунди, не майнула думка все кинути?

— Ні, категорично. Я не уявляю себе поза футболом і жену геть думки про те, що робитиму після закінчення кар'єри гравця.

— Чи існує футболіст, поруч з яким вам хотілося б зіграти?

— Важко відповісти однозначно. З одного боку, я прихильник колективної гри, коли кожен із гравців робить свій внесок у загальний успіх, адже один у полі — не воїн. З другого боку, я із задоволенням зіграв би з таким великим гравцем, як Зінедін Зідан. Але це зовсім не означає, що я незадоволений моїми партнерами по команді.

«НІЯКІ ГРОШІ НЕ В ЗМОЗI ЗМІНИТИ СУТЬ ФУТБОЛУ»

— Що ви думаєте про багатомільйонні контракти футболістів?

— Це запитання з підтекстом?

— Аж ніяк, просто цікаво дізнатися вашу думку з приводу заробітку певними спортсменами астрономічних сум...

— Мені здається, що такий стан речей справедливий: футболісти жертвують багатьма речами, вони не мають можливості занадто розслабитися або тривалий час бути поряд зі своєю сім'єю, вони позбавлені багатьох людських радощів. Додайте сюди каторжну працю футболіста, щоденні виснажливі тренування, відповідальні матчі, які низкою проходять один за одним. Звичайно, ми повинні отримувати за все це солідну компенсацію. Проте вона вимірюється не лише кількістю грошей на твоєму банківському рахунку, а й тими емоціями, які опановують кожним із нас після кожної перемоги. Можливо, комусь здається, що все це дуже просто: вийшов, забив кілька голів і пішов пити водичку в роздягальню. Насправді все набагато складніше, й за кожним вдалим моментом стоїть постійна й копітка робота.

— Футбол рухається в бік комерціалізації: на біржах високо котируються акції клубів, Кубок володарів кубків пішов у небуття через свою фінансову нерентабельність, постійно мусуються чутки про створення Суперліги. Це не шкодить самій грі, не позбавляє її магії непередбачуваності та безперервного творчого пошуку, нових, нестандартних ходів?

— Професіоналізм і макроекономічні чинники повсюдно входять у наше життя, й футбол не є винятком. Перераховані вами чинники принципово не впливають на саму гру: слабкий клуб не зможе стати чемпіоном, не зможе демонструвати гру високого гатунку через те, що якийсь бізнесмен вдало купив акції цього клубу. Звичайно, все це сприяє грі № 1 у світі, але все ж не може змінити суті самого футболу. Є й ще один дуже важливий момент: гроші роблять зі спорту не просто змагання, а й відмінне, захоплююче шоу. Подивимося, скажімо, на НБА — в залах створено справді фантастичні умови, люди приходять сім'ями не лише для того, щоб подивитися безпосередньо на гру, а й отримати задоволення від супутніх атрибутів: виступів музикантів, комічних номерів, гамбургерів та кока-коли, зрештою. Вважаю, таке взаємопроникнення є чудовим.

«У НАС ВСІ ХОДИ ЗАПИСАНІ»

— Згодний, але тоді давайте поговоримо про шоу на полі. Київське «Динамо» у всьому світі відоме тим, що сповідує раціональний, прагматичний футбол, націлений, за великим рахунком, на досягнення потрібного результату. Це, звісно, чудово з суто спортивної точки зору, але, може, не варто забувати про те, що футбол красивий не тільки фінішем. Мені, наприклад, сумно від того, що остаточно пішов у небуття славний «романтичний» футбол, сповідуваний латиноамериканцями загалом і бразильцями зокрема. Зараз ми практично не бачимо імпровізації, якихось непередбачуваних, не відрепетируваних комбінацій...

— Дійсно, це так, адже існує і еволюція футболу, він не стоїть на місці, постійно рухається вперед, до тотальної універсалізації. Тому краса футболу полягає не тільки в непередбачуваності, а й у вдало виконаному підкаті, у гарно продуманій комбінації, у правильно вибраній тактичній схемі. Ми сповідуємо не просто красивий, а й раціональний футбол. Як-то кажуть, у нас всі ходи записані.

— Фігурально кажучи, «Динамо» володіє лише двома нападаючими екстракласу — Андрієм Шевченком і Сергієм Ребровим. Чи відчуваєте ви якийсь натиск з боку дублерів?

— Я хотів би повторитися, що будь-який гравець, нехай навіть найталановитіший і найздатніший, не в силах визначити малюнок гри. Безумовно, індивідуальна майстерність дуже важлива, однак без допомоги партнерів по команді навіть самородок не вартий і виїденого яйця. Ось чому трансферна політика клубу спрямована на купівлю нових гравців, які постійно створювали б конкуренцію гравцям основного складу, а в майбутньому стали їхньою гідною заміною.

— А як складаються ваші особисті стосунки з Ребровим?

— Не знаю чому, але існують люди, які постійно намагаються нас із Сергієм посварити, у світ виходять незрозумілі статті про якісь надумані конфлікти між нами. На подібні міфосказання я відповім дуже просто: ми один одного дуже поважаємо і у нас прекрасні стосунки.

— Як вам вдається зберігати мотивацію, коли «Динамо» обігрує всіх поспіль?

— Існують інші цілі, окрім чемпіонату чи Кубка країни. Звичайно, деяких внутрішніх суперників ми могли б обігравати особливо не напружуючись, але потім подібна «релаксація» обов'язково позначиться на якості нашої гри, тому через матчі чемпіонату і Кубка України ми підвищуємо рівень готовності, опробовуємо різноманітні тактико-технічні схеми.

— Чи існують у національній першості гідні суперники, окрім донецького «Шахтаря»?

— Гадаю, що так. Зараз дуже «піднявся» криворізький «Кривбас». Львівські «Карпати» і дніпропетровське «Дніпро» дещо здали свої позиції, але це жодним чином не говорить про те, що вони виключилися з гонки за медалями. Зрозуміло, говорити про справжню «рубку» було б перебільшенням, але конкуренція має місце, а згодом вона ставатиме дедалі жорсткішою, що значно підвищить ставки українських клубів у єврокубках.

— Андрію, вас частенько називають «феноменом», «чудом» сучасного футболу. Як ви взагалі ставитеся до подібних визначень?

— Приємно чути подібне висловлювання на свою адресу, але підходжу до них з чималою часткою іронії.

— «Динамо» (Київ) — це згуртований колектив чи зібрання першокласних футболістів?

— Швидше, згуртований колектив.

«ЗАВЖДИ СТАВЛЮ ПЕРЕД СОБОЮ МАКСИМАЛЬНІ ЗАВДАННЯ...»

— Зараз багато говорять про допінг...

— Не думаю, що це явище таке вже поширене в футболі, але, само по собі, ставлюся до нього негативно і не бачу сенсу в його вживанні. Практика не раз показала згубність заборонених препаратів.

— Як вам працюється з Валерієм Лобановським?

— Це людина, яка правильно бачить напрямок розвитку футболу і гранично чітко і ясно передає його нам, футболістам. Ще Валерій Васильович — тонкий психолог, він досконально знає кожного з нас.

— Український метр прагне зробити зі своїх підопічних справжніх універсалів.

— Мені складно про це судити, збоку видніше. Просто я хотів би сказати, що ставлюся до себе критично і ніколи не буваю задоволений собою на всі сто відсотків.

— У серпнi 97-го ви виступали за збірну світу в Москві. Які враження?

— Чудові: мені вдалося зіграти разом з дійсно світовими «зірками». Такі моменти запам'ятовуються на все життя, і я дуже щасливий, що потрапив у цей престижний список вибраних футболістів. Але це жодною мірою не вибило у мене грунт з- під ніг, а про «зоряну» хворобу, котру приписують мені, говорити взагалі безглуздо.

— Чи мають для вас якесь значення рекорди? Чи ставите ви за мету, скажімо, побити рекорд Олега Блохіна?

— Я завжди ставлю перед собою максимальні завдання, не забуваючи, що головне — команда в якій я граю, команда, яка зробила з мене професіонала, команда якій я багато чим зобов'язаний. Андрій БІЛЕЙЧУК, спеціально для «Дня»

«Я не відкрию нічого нового, якщо скажу, що Андрій Шевченко входить до числа кращих нападаючих Європи. Хорошим футболістом можна назвати лише того гравця, який грає стабільно. Можу сказати, що Андрій демонструє стабільну гру. Одне з найголовніших ігрових достоїнств Андрія те, що він увесь час намагається загострити гру. Не можу не відзначити, що у нього розвинене гольове чуття — необхідна і дуже потрібна якість у грі будь-якого нападаючого».

Григорій СУРКІС,

«На мій погляд, Шевченко є зараз одним iз найсильніших форвардів не тільки київського «Динамо», Європи, а й усього світу. За своїми фізичними кондиціями йому багато що дане. За природженим футбольним талантом і за життєвим інтелектом цей хлопчик, якщо його сьогодні можна так назвати (попри свої молоді роки, він вже більше чотирьох років є гравцем основної команди), давно виріс у справжнього чоловiка. Щодо розмов про перехід Андрія в якийсь іноземний клуб. Я вважаю, що чим більше ми будемо говорити, підписав чи не підписав контракт Шевченко, тим більше шкоди ми завдамо самому футболісту. Андрій — гравець київського «Динамо» принаймні до липня. Так, наш клуб веде переговори з «Міланом», і ми вважаємо, що у разі продовження Андрієм ігрової кар'єри в західному професійному клубі, є велика імовірність того, що це буде саме «Мілан». Нам імпонує цей клуб, його керівництво, але підкреслю ще раз, ми не підписували щодо цього ніяких контрактів. Тим більше — гравець».