Останній, за словами Горбуліна, «забув попередити» аудиторію, що слова про те, що новим членам вступ до НАТО коштуватиме $27—35 млрд., і що Києву для цього доведеться або збільшити оборонний бюджет у 10 разів, або скоротити в 3—4 рази свою армію — то особиста думка самого Разумкова. «Він не займається проблемами НАТО, і міг допустити вільне трактування», погано те, що цими гіпотетичними цифрами тепер оперуватимуть ліві у Верховній Раді, вважає Горбулін. Жорсткі публічні оцінки Горбуліним свого підлеглого не можна вважати просто непорозумінням. У неділю просто виплеснулося на телеекран те, що вже й так було очевидним: навіть у президентському апараті існує принаймні дві зовнішні політики — «прозахідна», яку пов’язують з Горбуліним та Тарасюком, та «проросійська», ототожнювана з Разумковим. І відповідно, позиція Президента часто залежить від того, представник якого табору спілкувався з ним останнім. Не секрет, що Разумкова та його позиції (контакти з Росією — нарощувати, бо лише там наші ринки, а вже потім думати про Європу та НАТО) не сприймають багато з високопосадових дипломатів, не кажучи про праві фракції ВР — однак саме йому Президент доручив керувати відносинами з Росією. «Багатовекторність» в одній голові — це медичний термін. Наявна багатовекторність у зовнішній політиці — просто наслідок того, що жодна з українських партій не несе відповідальності ні за Президента, ні за його апарат, того, що українська політика була й залишилася «тіньовою». А хто таку державу сприйматиме як серйозного партнера?

ДО РЕЧІ