Одиниця виміру таланту — Плятт
Великому актору 13 грудня виповнилося б 90
Від імператора — пацифіста у виставі театру ім. Мосради «Цезар і Клеопатра» до мудрого іронічного Бернарда Шоу в телевиставі «В гостях у Шоу». А пам’ятна телеверсія вистави «Далі тиша», що відобразила осінь патріархів радянського акторства Ростислава Плятта і Фаїни Раневської, назавжди залишиться еталонною мірою людяності справжнього мистецтва. Ввійшов у нашу пам’ять Плятт і в образах привабливих добрих диваків із фільмів «Підкидьок», «Слон і мотузочка», «Мрія», кар’єриста-афериста Бубенцова з комедії «Весна», одержимого вченого-фізика («Йду на грозу») й мудрого сумного пастора з «Сімнадцяти миттєвостей весни».
Одного разу захоплена глядачка на черговий ювілей актора написала такі рядки:
«Своей игрой являет он
Иры прекрасный эталон,
и будут говорить когда-то:
«Вы, батенька, сыграли
В четверть Плятта».
...Смак до акторства Плятт відчув у 14 років, коли учнем 6 класу в шкільній виставі зіграв старого генерала, котрий з’явився на заручини. У напненому на худе тіло ватнику, з пов’язаною на живіт подушкою, прикрашений носом, що висів, як слива, він, згорбившись, ледве пересуваючи, шаркаючи неслухняними ногами, гнувся під тягарем величезної шуби... Успіх дебютанта перевершив усі сподівання, навіть батьки були вражені таким перевтіленням сина. Але найбільше магічною силою мистецтва був уражений сам юний артист.
Артист Малого театру Володимир Лебедєв, який керував драмгуртком, уже тоді сказав, що з цього підлітка, котрий має хист до створення гострого малюнка і темперамент, може вийти своєрідний актор. У 17 років Плятт вступив до Театру-студії Ю. Завадського. Тікати з дому заради жаданої професії не довелося: батько-адвокат з філософським спокоєм поставився до вибору сина. Ростислав у кіно прийшов уже 30-річним (це була епізодична роль військового спеціаліста в стрічці «Ленін в 1918 році», а відтак смішний сусід у «Підкидьку» якому на запитання «чия вона?» дівчинка, котра загубилася, відповіла «Ваша!), на цей час він уже міцно утвердився в театрі й на радіо, граючи Слоненя в казці Кіплінга, розумного крокодила та різну іншу живність, даруючи слухачам свою веселу енергію.
Ростислав Янович був енергійний у всьому — головував на телевечорах у театральній вітальні, брав участь в акторських капусниках, творчих звітах, що не обходилися без пляттівських дотепів. Засідав у профкомі, місцевкомі, худрадах, у правлінні ЦДРІ та ВТО (він вважав, що це краща школа для пізнання дійсності і черпав тут матеріал для нових образів. Плятт писав нариси, творчі портрети колег, його рецензії на книги, вирізнялися сміливістю думок і точністю спостережень. Його можна було зустріти на шаховому турнірі, серед болільників на футбольному чи хокейному матчі, де він був зовсім не таким стриманим у вираженні емоції, як на сцені або перед камерою.
З юних років він не знав у роботі пауз. Хоча все одно багато з того, що хотів, не встиг зіграти — Гаєва у «Вишневому саду», Тузенбаха у «Трьох сестрах», Шабельського в «Іванові». І все-таки залишився в пам’яті глядачів — навіть якщо пригадати стрічки «Хлопець з тайги», «Москва — Генуя», «Помилка резидента», «Післямова», телефільми «Вся королівська рать, «Однофамілець», «Аварія» — великим майстром перевтілення, що має талант особливої конструкції, людиною з неповторною м’якою іронічною усмішкою. Він з тих зірок, яких глядач називав без імені, без будь-яких епітетів, просто Смоктуновський, Леонов, Нікулін. А він був — просто Плятт.
Москва
№239 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
