Чи багато можна досягти на нестандартних катках?
На останній Олімпіаді в Нагано нашим майстрам фігурного катання цей успіх повторити не вдалося. На що ж наші спортсмени можуть розраховувати в цьому сезоні? Які перспективи в нового покоління фігуристів? Із цим запитанням кореспондент «Дня» звернувся до президента Федерації України з фігурного катання на ковзанах Людмили МИХАЙЛОВСЬКОЇ.
— Насамперед ми розраховуємо на Олену Ляшенко та Юлію Лавренчук. Олена і Юля поки що вище третього місця на чемпіонаті Європи не піднімалися, але у них усе попереду. Основна наша надія в парному катанні — це Юлія Обертас і Дмитро Паламарчук із Дніпропетровська. Минулого сезону вони виграли чемпіонат світу серед юніорів, а також взяли юніорське Гран-прі. Вперше виступивши на дорослій європейській першості, вони посіли почесне сьоме місце. Сподіваємося, що ця самобутня пара й далі тішитиме нас високими результатами. Мені здається, у них велике майбутнє.
З кожним роком нам стає дедалі важче на рівних змагатися з провідними збірними світу. Головна проблема у спортсменів, котрі виступають у бiльшостi інших видiв спорту, — відсутність грошей. Приміром, дуже дорога оренда льоду — 180 гривень за годину. Нині збірна тренується на катку «Крижинка», але лід доводиться ділити з хокейною школою. Для нас це створює великі проблеми, адже хокеїсти катаються на іншому за якістю льоду.
У Держкомспорті й міськадміністрації ми не знайшли розуміння. Хоча воно й зрозуміло — грошей бракує всім.
В Одесі ситуація ще гірша. Місцевий Палац спорту вже два сезони як перестав готувати лід. Дискотеки й різні шоу дають їм куди більший прибуток, ніж підготовка фігуристів. І всесвітньо відома одеська школа змушена тулитися на нестандартному катку, а це призводить до спрощення програми і, відповідно, до низьких оцінок на змаганнях. Парк льодоприбиральних комбайнів потребує оновлення. Старим машинам років по двадцять і якісно працювати вони вже не можуть. А либонь якість льоду прямо пов’язана з тренувальним процесом. Можна було б для розв’язання цих та інших проблем залучити спонсорські гроші. Проте постійних спонсорів, на жаль, у федерації немає. Винне в цьому українське законодавство. Спонсорам просто не вигідно вкладати гроші в спорт.
Додайте до всіх цих проблем втрату тренерських кадрів. За чотири роки наш тренерський склад значно поменшав. Характерно, що фахівці виїжджають за кордон не через гроші, а через умови, в яких доводиться працювати. А шкода. Адже маючи хорошу технічну базу, ми могли б тренувати зарубіжних спортсменів, приносячи країні великі гроші. Тренерські таланти в нас є. Поки що...
№210 03.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
