Чи піде Дворкіс з Вінниці?
Уже котрий місяць у місті найпопулярнішою темою для дискусій як у владних коридорах, так на велелюдних перехрестях є «піде чи ні Дворкіс із Вінниці». Напередодні виборів пан Дворкіс, котрий одночасно балотувався під крилом «Громади» до Верховної Ради та на міського голову, привселюдно запевняв, що в разі повторного обрання його головою, він залишиться вірним «дорогим вінничанам». Перемігши на виборах, Дмитро Володимирович і справді не покинув напризволяще рідне місто, досить своєрідно вирішивши проблему необхідного вибору — залишив за собою обидва крісла. Втім нічого несподіваного, принаймні для тих, хто добре знає мера, в його діях нема. Адже в області пан Дворкіс давно має репутацію політика, котрий звик балансувати на лезі ножа.
Оточення мера переконує, що, сидячи водночас на двох стільцях, Дмитро Володимирович зможе найкращим чином вирішити всі міські проблеми. Мовляв, мета виправдовує засоби. Але, як засвідчує вперта статистика, сумісництво голови ще не принесло місту обіцяних переваг, а за деякими показниками Вінниця змушена пасти задніх порівняно з іншими містами, де головують звичайні, не обтяжені нагородами та званнями мери.
Так що, очевидно, рішення пана Дворкіса продиктоване міркуваннями не стільки економічної доцільності, як політичної. У передвиборній президентській боротьбі Дворкіс потрібен «Громаді» більше у Вінниці, ніж у парламенті на великими зусиллями здобутому плацдармі у самому центрі оплоту НДП. Та й у самого мера, хоч би як там прагнула місцева опозиція спровадити його до Києва, немає ні найменшого бажання покидати нагріте місце. Водночас він, як людина передбачлива, змушений оглядатись на обставини, причому не тільки політичні, а й особисті.
Гучні скандали з приватизацією прибуткового міського майна, в яких була замішана мерова дочка, натяки в пресі на факти розкрадання міського бюджету, великий «пшик», котрим закінчились широкі популістські жести мерії щодо допомоги немовлятам та молодятам, будівництва підземного переходу тощо, дещо попсували імідж «найкращого мера України», зробивши актуальними для нього гарантії особистої недоторканності. Про всяк випадок, зрозуміло. Адже сам Дмитро Володимирович, маючи під рукою вірний вишколений апарат та поступливих міських депутатів, поки що обігрує опозицію.
Остання сесія міської ради не змогла ні задовольнити, ні відхилити протест міського прокурора щодо незаконності суміщення Д.Дворкісом двох посад. Так само фактично зависли в повітрі попередні протести обласної та Генеральної прокуратури з цього ж приводу. У місті чекають, що останнє слово має сказати Конституційний Суд, куди, до речі, група місцевих депутатів звернулась із поданням стосовно того, чи має мер право на сумісництво. Відповіді, зі всього видно, доведеться чекати довго, бо поки що подання повернуто до Вінниці, на доопрацювання. Словом, біг по колу триває.
...А тим часом, за рішенням міської влади, Дмитро Володимирович став почесним громадянином Вінниці. Назавжди.
№208 30.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
