Депутати теж служили

Лають же нашу армію всі кому тiльки не ліньки. Реформи проходять повільно. Офіцери місяцями не одержують зарплатню. У деяких частинах солдати буквально голодують. Що вже казати про нестатутні відносини, які стали для армії, на превеликий жаль, майже нормою. Випадки дезертирства з військових частин із застосуванням зброї також нерідкі. Хлопці призовного віку готові на будь-які заходи, аби не йти служити.

Колись наші обранці, депутати ВР, також стикалися з цими проблемами на власному досвіді. І от що вони пригадали, а також що вони запропонували для вирішення хоча б частини наших армійських проблем.

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, представник Президента України у Верховній Раді:

— Після двох місяців навчання у педінституті я пішов служити в армію. Потрапив у військову частину 03080 (система ППО) у Казахстані. Глушина, пустеля, взимку холод і сніг, а влітку спека і всюдисущий пісок. Природно, що «діди» спробували мене зламати морально і фізично, але не на такого нарвалися. Бився так, що коли під рукою траплявся табурет, то кривдники ним і одержували. Сам же першим ніколи не нападав.

Армійське загартування стало в нагоді у політичних баталіях. Навчився витримці, блискавичній реакції, концентрації сил і бити на поразку. Навчився володіти зброєю, виходити з екстремальних ситуацій, але ще раз пройти військові університети не хотів би.

Я не думаю, що мій досвід сильно різниться від досвіду мільйонів хлопців, які пройшли горнило армійської служби. Поки ми повністю не реформуємо наші Збройні Сили, родимі плями гірших радянських традицій не виведемо. У нашому батальйоні служило 300 чоловік. Процвітало пияцтво. Горілка для солдат завжди була розкішшю. Наркотиками ми не цікавилися, а ловили кайф від «бутербродів»: на хліб намазували взуттєвий крем, хімічили з ацетоном, бензином, гальмовою рідиною...

Роман ЗВАРИЧ, член фракції НРУ:

— Коли прийшов час йти в армію, почалася в’єтнамська війна. У той період я жив у Америці. Набирали по конкретній програмі, але мене не взяли. Спасибі долі, що не довелося брати участь у тій бійні. Вважаю, що тільки професійні Збройні Сили потрібні Україні. Ніякі половинчасті рішення її не реформують.

Володимир МАРЧЕНКО, заступник голови ПСПУ:

— З 1978 по 1980 роки служив офіцером в Ракетних військах стратегічного призначення. Потрапив туди після закінчення Харківського інституту радіоелектроніки. Не для красного слівця скажу, що відчував величезну відповідальність: я захищав Батьківщину. Наш майданчик знаходився під землею. Крім частого тренування, доводилося виконувати і військові задачі. Якось через помилку солдата сталася аварійна ситуація. Кабель з напруженням 6 тис. вольт затопило водою. Треба було добратися до рубильника і відключити його. Всі присутні розуміли, що життя висіло на волосині. Посилати рядових я не став. Надів гумові чоботи і пішов на діло. Зумів знеструмити кабель і лише потім солдати відкачували воду.

Для мене армія стала школою життя. Не розумію тих хлопців, які правдами і неправдами ухиляються від військової служби.

Анатолій КIНАХ, голова Комітету з питань промислової політики:

— Військово-морську кафедру Ленінградського кораблебудівного інституту ми ніжно називали «корабелка». Учбові заняття проходили на крейсері-вертольотоносці. Ходили у військові походи як матроси. Про труднощі згадувати не хочеться. Але саме там дізнався про ціну справжньої чоловічої дружби, взаємовиручку. Іноді влаштовували розиграші. Коли дуже спекотно, на флоті команда: «Форма одягу — труси і черевики». А тут — оголошується аврал, але хтось зв’язав твої шнурки морським вузлом або білизенку сховав...

Професія військового несе у собі ореол романтики, але йти служити мають люди за покликанням.

Лесь ТАНЮК, голова Комітету з питань культури і духовності:

— На військовій кафедрі Київського театрального інституту звернув увагу на дивну метаморфозу: якщо 10 нормальних хлопців шикуються у шеренгу, то вони перетворюються на стадо. Втрата внутрішнього «я», всі накази йдуть згори, будь-який жлоб відчуває себе царем.

Я вважаю, що Україні потрібна професійна армія. Треба брати не кількістю, а якістю. Поки Збройні Сили не перейдуть повністю на контрактну основу, ми не доб’ємося жодних змін. Половинчасті заходи тільки викидають мільйонні кошти на вітер. У хлопців має бути альтернатива, право самостійно вирішувати свою долю.

№196 14.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»